Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 8 зач.; 3, 11-16.
11. В ті дні, тому що оздоровлений кривий тримався Петра й Івана, увесь народ, здивований, прибіг до них у притвор, званий Соломоновим. 12. Бачачи це, Петро промовив до народу: – Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся цьому? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і побожністю те, що цей ходить? 13. Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, якого ви видали й відреклися перед Пилатом, коли цей присудив пустити його; 14. ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця, 15. а Володаря життя вбили; якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки. 16. І вірою в його ім’я, власне його ім’я скріпило цього, що ви бачите й знаєте, і віра, що через нього, дала йому повне видужання перед усіма вами.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 11 зач. 3, 22-33.
22. В той час вирушив Ісус зі своїми учнями у Юдейський край і пробував там із ними, і христив. 23. Іван теж христив, в Еноні біля Салиму, бо там було багато води. І приходили туди і христилися. 24. Ще бо не вкинули були Івана у темницю.
25. І от знялася суперечка між учнями Івана та юдеями про очищення. 26. Прийшли вони до Івана й кажуть йому:
– Учителю, той, що був із тобою по той бік Йордану і про якого ти свідчив – он він христить, і всі йдуть до нього.
27. Іван у відповідь промовив:
– Не може чоловік нічого взяти, коли йому не дано з неба. 28. Самі ви свідчите мені, що я сказав: я не Христос, але мене послано поперед нього. 29. У кого молода, той – молодий. Дружба молодого, що стоїть і слухає, радіє вельми голосом молодого. Така й моя радість, яка тепер сповнилася. 30. Йому треба рости, мені ж – маліти.
31. Хто з висоти приходить, той – над усіма. Хто з землі, той земний, і говорить по-земному. Та хто з неба приходить, той над усіма. 32. Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідоцтва його ніхто не приймає. 33. Хто прийняв його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий.
Діяння Апостолів 3, 14: “Ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця”
Йти за натовпом – найпростіше, що можна зробити. Найгірше, що можна зробити. Найстрашніше, що можна зробити.
Натовпи – безликі й особливо жорстокі. Пригадайте, чи були натовпи, які чинили колектине добро. Та точно були натовпи, які винищували, змітали і кричали: “Розпни!”.
Уявіть цих людей поодинці. Хіба мали б вони сміливість отак віддати когось на смерть, не кажучи вже про Того, кого ще кілька днів перед тим зустрічали, вітаючи “Осанна”, Того, хто вчив любити? Хіба була б їх злість так безпричинно помножена, якби знали, що їх слово має вагу, що їх вигук здатен вбити.
Йти за натовпом – втратити людську подобу, забути, що ти народжений зі світла любові…
