Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 47 зач.; 23, 1-11.
1. В тих днях Павло глянув на синедріон і мовив:
– Мужі брати, я по цей день цілком доброю совістю поводився перед Богом.
2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього:
– Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за закон, і проти закону велиш мене бити?
4. Ті, що там стояли, сказали:
– Ти зневажаєш Божого первосвященика!
5. Павло мовив:
– Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: не будеш говорити зле проти начальника твого народу.
6. Павло ж знаючи, що одна частина складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні:
– Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!
7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розділились збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне й друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили:
– Ми не находимо нічого злого в цьому чоловіці. А що, як до нього говорив дух або ангел?
10. Тому що буча ставала дедалі більшою, тисяцький, боячися, щоб вони не роздерли Павла, велів воякам зійти вирвати його з-між них і відвести в твердиню. 11. Другої ночі Господь став перед ним і мовив:
– Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 54 зач. 16, 15-23.
Сказав Господь своїм учням:
15. Усе, що Отець має – моє. Тому я сказав вам, що він з мого візьме і звістить вам.
16. Ще трохи, і ви мене не будете бачити більше, і знову трохи, і мене побачите; бо я йду до Отця.
17. Тоді деякі з його учнів заговорили один до одного:
– Що значить те, що він говорить: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? І: я йду до Отця?
18. Казали, отже:
– Що значить те трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати.
19. Ісус же, знаючи, що вони хочуть його спитати, мовив до них:
– Питаєте один одного, що я хотів сказати словами: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? 20. Істинно, істинно кажу вам: ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю. 21. Жінка у болях, коли родить, бо вибила її година; коли ж родиться дитятко, з радощів, що на світ людина народилась, не пам’ятає більше своєї муки. 22. Та й ви тепер у журбі. Але я вас знову побачу, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відійме. 23. Того дня ви не будете мене питати нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім’я, він дасть вам.
Ді. 23, 1–11. «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі»
Павло, апостол народів, проповідував про Бога всім, починаючи від первосвященника, фарисеїв, садукеїв, книжників, усіх тих, які траплялися на його дорозі. Це свідчення не було просТим. Його переслідували, били, зневажали, але він усвідомлював, що Бог хоче, щоб він всюди свідчив про Нього, де б він не був і щоб не ставалося у його житті.
Це важливо пам’ятати кожному з нас. Обставини – такі, як є, і ми не завжди маємо вплив на них. Але важливо усвідомлювати, що саме в цих обставинах, з тими людьми, Бог очікує від нас свідчення про Нього. Бог очікує, щоб саме в цих обставинах ми промовляли про Нього, щоб ми були Його свідками. Тож стараймось прийняти обставини нашого життя і людей, яких Бог нам дає, як і місце, де Бог хоче, щоб ми свідчили про Нього.
