Святе Письмо з розважанням на 10 лютого

Першого соборного послання Іванового читáння.

1 Йо. 72 зач.; 3, 10-20.

10. Улюблені, кожний, хто не чинить справедливости, не є від Бога, і той, хто не любить брата свого.

11. Бо це та вість, яку ви від початку чули: щоб один одного любити, 12. не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого. Та й за що він убив його? Бо лихі були його вчинки, а вчинки брата справедливі. 13. Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить. 14. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті пробуває. 15. Кожен, хто ненавидить брата свого – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому пробувало б.

16. З цього ми пізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. 17. Коли хто має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, як любов Божа може пробувати в ньому? 18. Дітоньки, не любімо словом, ні язиком, лише ділом і правдою. 19. З цього пізнаємо, що ми від правди і заспокоїмо перед ним серце наше; 20. коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 64 зач. 14, 10-42.

10. В той час Юда Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб його видати їм. 11. Почувши це, вони зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.

12. Першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні:

– Де хочеш, щоб ми йшли і приготували тобі їсти Пасху?

13. Тоді він послав двох із своїх учнів і сказав їм:

– Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; ідіть лишень за ним, 14. і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає, де моя світлиця, в якій я міг би їсти з моїми учнями Пасху? 15. І він вам покаже велику світлицю, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам.

16. Учні пішли, прибули до міста й найшли, як він сказав їм, і приготували Пасху.

17. Як же настав вечір, приходить він з дванадцятьма. 18. І коли вони сиділи за столом та їли, Ісус промовив:

– Істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі мною, зрадить мене.

19. Вони засмутились, і один по одному почали його питати:

– Чи це я ?

20. Він відповів їм:

– Один з дванадцятьох, що вмачає зі мною руку в миску. 21. Син чоловічий іде, як написано про нього, але горе тому чоловікові, що зрадить Сина чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!

22. І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи:

– Беріть, це моє тіло.

23. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. 24. І сказав їм:

– Це моя кров завіту, що проливається за багатьох. 25. Істинно кажу вам, що не питиму більше від плоду винограду аж по той день, як буду його пити новим в царстві Божім.

26. І, проспівавши хвалу, вийшли на Оливну гору.

27. Сказав їм Ісус:

– Усі ви спокуситеся, бо написано: вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. 28. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Гали леї.

29. Петро сказав до нього:

– Хоч і всі спокусяться, та не я!

30. Відповів йому Ісус:

– Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ж ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся.

31. Та він ще більше твердив:

– Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречуся тебе!

І всі говорили так само.

32. Прийшли вони на місце, що зветься Гетсиманія, і він сказав своїм учням:

– Посидьте тут, поки я помолюся.

33. І взяв зі собою Петра, Якова та Івана, і його став огортати жах і тривога. 34. Потім сказав до них:

– Душа моя смутна аж до смерти. Лишіться тут і чувайте.

35. Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб якщо можливо, минула його ця година. 36. І мовив:

– Авва-Отче, усе тобі можливе: мимонеси від мене цю чашу! Та не, що я хочу, але що ти.

37. І приходить, і находить їх уві сні, і каже до Петра:

– Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ні однієї години? Чувайте, моліться, щоб не ввійти в спокусу. 38. Дух бо бадьорий, але тіло кволе.

39. І знову відійшовши, молився та говорив те саме слово. 40. І, вернувшися, знову найшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відповісти. 41. Вернувся він утретє й каже їм:

– Усе ще спите і спочиваєте? Годі! Прийшла година: ось Син чоловічий буде виданий у руки грішникам. 42. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився.

Мр. 14, 10–42. «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихка й тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин у нас зароджуються різні бажання, думки, стремління, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівалися, що щось подібне могло в нас таїтися. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі злочини. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не такі далекі від нас. У тих концтаборах, крім людей, які робили диявольські вчинки, були особи великої святости, великої праведности, стільки великих святих, прославлених у нашій Церкві.

Отже, можемо дійти висновку, що є ситуації, в яких можна як досягти святости, так і зробити великий гріх, – усе залежить від того, чи ми будемо чувати й молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі й згрішимо. Сама ситуація не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи наша гріховність.

Маємо пам’ятати, що як крок до святости починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому – і будемо вірні у великому!

1 Йо. 3, 10–20. «Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою»

Що довше ми живемо в суспільстві, то все більше навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є фундаментом буття для нас, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація нам не раз показує, що ми не можемо заховати миру, любови, доброзичливости, привітности, ґрунтуючись на цих вивчених правилах. 

Усе зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не походить із нашого нутра, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе.

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші взаємини з Богом.