Святе Письмо з розважанням на 10 вересня

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор. 197 зач.; 13, 3-13.

3. Браття, ви шукаєте доказу, що у мені говорить Христос, який супроти вас не безсильний, але сильний між вами. 4. Хоч його розп'ято через неміч, але він живе Божою силою. Такі ми, хоч немічні в ньому, однак будемо з ним жити Божою силою вам на благо.

5. Розпізнавайте самих себе, чи ви у вірі; випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Коли ні, то ви не випробувані. 6. Та надіюся, ви пізнаєте, що ми таки випробувані. 7. Ми молимося до Бога, щоб ви ніякого зла не чинили: не щоб ми явились випробувані, але щоб ви добро чинили, навіть якби ми самі не були випробувані. 8. Бо ми не можемо нічого проти правди, а тільки за правду. 9. Ми бо радуємося, коли ми немічні, а ви сильні. Саме про це ми й молимося: про вашу досконалість. 10. Тому й пишу вам це, не бувши поміж вами, щоб, коли прийду, не чинити суворо силою влади, яку дав мені Господь на те, щоб будувати, а не руйнувати.

11. Зрештою, брати, радійте, прямуйте до досконалости, бадьоріться, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами. 12. Вітайте один одного святим цілунком. Всі святі вас вітають.

13. Благодать Господа Ісуса Христа, і любов Бога, і причастя Святого Духа з усіма вами.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 18 зач. 4, 35-41.

35. Сказав Господь своїм учням:

– Перепливімо на той бік!

36. І, зоставивши народ, беруть його з собою, так як він був у човні; були ж і інші човни з ним. 37. І знявся сильний буревій, і хвилі линули в човен, так що він уже наповнювався водою. 38. А він був на кормі і спав на подушці. Вони збудили його й кажуть йому:

– Учителю, байдуже тобі, що гинемо?

39. Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря:

– Замовкни! Ущухни!

І затих вітер, і настала велика тиша. 40. Тоді сказав до них:

– Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?

41. Страх великий огорнув їх, і вони казали один одного:

– Хто це такий, що йому вітер і море послушні?

Святих мучениць Минодори, Митродори й Німфодори Мр. 18 зач.; 4, 35-41.

Євангельська сцена бурі на морі – це не просто опис одного з чудес. Це глибока і болюча драма довіри. Учні разом із Ісусом у човні, і ось несподівано здіймається буревій. Хвилі накривають їх, вода вже в човні – а Ісус спить. Не зник, не втече – Він із ними, але спить. І учні, перелякані, не просять: «Допоможи», а кричать: «Учителю, байдуже Тобі, що гинемо?» Їхній вигук – це суміш страху, відчаю й докору. І водночас – це так по-людськи. Бо хіба не так ми реагуємо, коли опиняємося в небезпеці? 

Коли нас накриває несподівана буря, коли все, що здавалося стабільним, руйнується?

Так сталося і з нами у 2022 році. Звичне життя в одну мить накрило хвилею війни. Страх, гнів, сльози, несправедливість, розлука, смерть. І в серці – це ж саме питання: «Боже, Тобі що, байдуже? Чому Ти мовчиш? 

Чому не втручаєшся?» Але цей уривок каже: ні, не байдуже. Бог – не десь осторонь. Він – у човні. Він – з нами. І хоча іноді здається, що спить, що не реагує, – Його присутність незмінна. Ісус встає й каже бурі: «Замовкни! Ущухни!» – і настає велика тиша. Але перед тим, як учням зітхнути з полегшенням, вони чують ще дещо: «Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?» Це питання Ісуса – ключове. Воно звернене не лише до апостолів, а до кожного з нас. Бо віра – це не магічна гарантія, що не буде бурі. Це довіра до Бога у самій бурі. Це переконання, що навіть коли навколо темрява, а в серці – тривога, Ісус не полишає. Він може мовчати, але не зникає. Його мовчання – не байдужість, а запрошення довіритися.

Під час війни ця довіра стала особливим випробуванням. Десятки мільйонів людей пережили втрати, втечу, обстріли, смерть близьких. І щира молитва не завжди отримувала відповідь у тій формі, на яку ми сподівались. І все ж, незліченна кількість разів ми відчували, що «човен не потонув». Що серед ночі був хтось поруч, хтось простягнув руку, хтось молився, допомагав, тримав. Через людей, через доброту, через несподівану надію – Бог промовляв: «Я з вами». Це не знецінює страждання, не скасовує болю, але свідчить: ми не самі. «Хто це такий, що йому вітер і море послушні?» – запитують учні, охоплені трепетом. Це питання не про цікавість, а про пізнання. Вони вперше по-справжньому зустрічаються з таємницею Ісуса – не лише як Вчителя, а як Того, Хто має владу над хаосом. Для ранньої Церкви це була відповідь: Ісус – Господь. Господь над життям і смертю, над бурею, над історією, над страхом. Той, у Кому діє сам Бог.

І ця правда важлива саме тепер. У кожному нашому «буревії» – у тривогах, сиренах, вістках з фронту, у щоденних переживаннях – Ісус не зникає. Він не залишив човен українського народу. Але водночас ставить і нам запитання: «А ти ще досі не маєш віри?» – не докірливо, а з ніжним запрошенням: довірся. Вір. Не переставай вірити, навіть коли темно.

Бо віра – це не про впевненість, що буря не прийде. Це про впевненість, що Ісус – у човні. І що коли Він встане – настане велика тиша.
Коли в моєму житті здіймається буря – чи я ще здатен довіряти Тому, Хто не виходить із човна?