Святе Письмо з розважанням на 11 листопада

Євр. 311 зач.; 4, 14 - 5, 6.

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

14. Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. 16. Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.

1. Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, 2. щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, 3. і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.

5. Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив:

Син мій єси, я сьогодні родив тебе.

6. Як і на іншому місці каже:

Ти священик навіки, по чину Мелхиседека.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Ів. 36 зач. 10, 9-16.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. 10. Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні. 11. Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дав за овець. 12. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. 13. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. 14. Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої мене знають. 15. Отець мій знає мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці.

16. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир

Святих мучеників Мини, Віктора й Вінкентія Святої мучениці Стефаніди Преподобного отця нашого й ісповідника Теодора Студійського Лк. 55 зач.; 11, 1-10.
Євангелист Лука особливо наголошує на важливості молитви. Саме в його Євангелії Христос постає передусім як Той, Хто молиться. Він молиться перед важливими рішеннями, у хвилини радості, у стражданнях, а також у моменті найбільшої самотності — на хресті.

Усі ми знаємо, що молитва — це діалог людини з Богом. Однак не слід приховувати правду: не завжди в нашому серці зароджується живе прагнення до молитви. Проте Христос запевняє нас, що вислуханою буде не обов’язково емоційна чи красномовна молитва, а настійлива. 

Тож, в часи духовної пустелі чи лінивства молитва стає справжнім свідченням любові та уповання на Бога. Любові — бо той, хто любить, навіть ціною великого зусилля прагне бути присутнім, служити, спілкуватися з Тією Особою, яку любить. Уповання — бо, молячись, ми просимо допомоги у тих справах, які перевищують людські можливості, і тим самим визнаємо, що лише Бог має силу нам зарадити.

Молитва «Отче наш», якої Ісус навчає Своїх учнів, є взірцем для кожної християнської молитви. Вона настільки всеохоплююча й глибока, що протягом століть в історії Церкви було написано незліченну кількість коментарів, тлумачень і духовних наук, присвячених лише їй.

Саме ця молитва відкриває нам Бога як люблячого Батька. Слово «Отче», сказане Ісусом арамейською мовою (Абба), можна перекласти як «Татусь» або «Татечко». Це не лише богословське, а й екзистенційне одкровення: Бог — близький, ніжний, турботливий.

У Господній молитві ми знаходимо цілу палітру молитовних вимірів: – ми прославляємо Бога: «Нехай святиться ім’я Твоє»; – ми просимо: «Хліба нашого насущного дай нам» — маючи на увазі не лише щоденний хліб, але й Хліб Євхаристійний, що дарує нам суть нашого буття – життя вічне; – ми просимо прощення: «Прости нам» — і зобов’язуємося також прощати іншим; – і, насамкінець, благаємо про витривалість у випробуваннях: аби ми не залишилися наодинці з гріховною спокусою, а були підтримані Божою присутністю — присутністю, яку пізнаємо найперше через молитву.

Слово благовісника