Святе Письмо з розважанням на 11 вересня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 198 зач.; 1, 1-10; 20 - 2, 5.

1. Павло, апостол не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих, 2. і всі брати, що зо мною, Церквам Галатії; 3. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4. що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5. якому слава на віки віків. Амінь.

6. Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав благодаттю Христа і перейшли на інше 7. не щоб воно було інше, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити євангеліє Христове. 8. Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба, проповідували вам інше від того, яке ми вам проповідували, нехай буде проклят. 9. Як ми казали перше, так і нині кажу знову: коли хто вам проповідує інше євангеліє, ніж те, що ви прийняли, нехай буде проклят. 10. Хіба я тим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою.

20. Те, що пишу вам, ось перед Богом, що не обманюю. 21. Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22. з лиця ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23. Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24. і мене ради прославляли Бога.

1. Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, взявши з собою і Тита. 2. Пішов я туди за об'явленням і виклав їм євангеліє, яке проповідую між поганами, особливо значнішим, чи я, бува, не дарма труджуся чи трудився. 3. І Тит, що був зі мною, бувши греком, не був примушений до обрізання. 4. Щождо облудних братів, які крадькома влізли, щоб підглядати нашу волю, що маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, 5. ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелія збереглася незіпсованою у вас.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 19 зач. 5, 1-20.

1. Одного разу прийшов Ісус на той бік моря, в країну герасинську. 2. І коли він вийшов з човна, зразу ж вийшов йому назустріч чоловік з гробів, що мав у собі нечистого духа. 3 Він пробував у гробах, і ніхто ланцюгом не міг його зв'язати; 4. раз-у-раз його зв'язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, і ніхто не міг його уговтати. 5. Днями і ночами, завжди перебував він між гробами і в горах, кричав і товк себе камінням.

6. Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому 7. і закричав великим голосом:

– Що мені й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: не муч мене!

8. Ісус бо сказав був до нього:

– Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!

9. І спитав його:

– Як тебе звати?

Той відповів:

– Леґіон – мені ім'я, багато бо нас!

10. І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.

11. А було там на узгір'ї велике стадо свиней, що там паслося. 12. І стали його просити:

– Пошли нас у ті свині, щоб ми ввійшли в них.

13. І він їм дозволив. І, вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, і кинулось стадо, яких дві тисячі, з кручі в море та й утопилось у морі. 14. Пастухи втекли й розповіли про те в місті та по селах; і вийшли люди побачити, що сталося. 15. Приходять вони до Ісуса й бачать біснуватого: сидить він одягнений, при умі, – той, що мав у собі леґіон, – і злякалися. 16. Розповіли їм очевидці, як воно сталося з біснуватими і зі свиньми. 17. І просили його, щоб вийшов з їхніх околиць.

18. Коли він сідав у човен, біснуватий став його просити, щоб бути з ним. 19. Ісус йому не дозволив і сказав до нього:

– Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердився над тобою.

20. Пішов він і став проповідувати у Десятимісті, що зробив йому Ісус, і всі дивувалися.

Преподобної матері нашої Теодори Олександрійської Мр. 19 зач.; 5, 1-20.

Ісус прибув у край герасинський, «і вийшов Йому назустріч із гробів чоловік, що мав нечистого духа». Цей чоловік – символ крайньої розбитості. Його житло – серед гробів, тобто серед мертвого. Він одержимий, неконтрольований, небезпечний, відчужений від громади, навіть від самого себе. Його життя – це крик у темряві та біль саморуйнації.

Цей епізод – про Ісуса, який ступає на землю нечисту, «небезпечну» для релігійної свідомості того часу, і зустрічає в ній глибоко поранену людину. Саме до нього Ісус приходить. Саме його Ісус звільняє. Там, де людина вже сама собі не пан, де її з’їдає внутрішній хаос – туди приходить Христос із владою.
Ми читаємо: «Ісус спитав його: – Як тебе звати? А він каже Йому: – Леґіон – ім’я мені, багато бо нас». Це ім’я – не просто опис кількості демонів. Це слово викликає асоціації з римською армією, окупацією, залізною, безжальною силою. Внутрішній світ цієї людини – ніби загарбаний. Але Ісус не боїться цього «внутрішнього окупанта». Він звертається до нього прямо, показуючи, що здатен визволити навіть із такого полону.

Після зцілення Ісуса просять піти – «і почали Його просити, щоб вийшов з їхніх околиць». Їхній страх сильніший за подив і радість. Вони не можуть прийняти змін, які приніс Ісус. Свиней їм шкода більше, ніж людини. І це – гірка правда про людське серце: ми часом боїмося втрати більше, ніж цінуємо спасіння ближнього.

Колишній біснуватий хоче йти з Ісусом. Але Той посилає його назад – «Іди додому до своїх і розкажи їм усе, що Господь тобі вчинив і як змилосердився над тобою». І цей чоловік стає першим проповідником у Десятимісті – місцевості, далекій від юдейського світу.

Ця історія стає особливо близькою в час війни. Багато хто сьогодні відчуває себе в полоні страху, травми, внутрішньої темряви. Багато життів розбиті й загублені, як у того чоловіка. Але Христос не цурається нашого болю. Він приходить туди, де страшно, і приносить визволення. 

Він не просто лікар – Він Господь, Який має владу над силами смерті.

У час війни ця євангельська розповідь звучить як надія: навіть найбільша руїна не є занадто великою для зцілення. Жодна глибина темряви не є занадто глибокою, щоб Ісус не міг туди увійти.

Але чи готові ми, як герасинці, побачивши чудо, прийняти Його, навіть якщо це змінить звичний уклад? Чи не боїмося ми змін, яких приносить Бог, навіть якщо вони визволяють?

Чи хочу я, щоб Христос увійшов у ті місця мого серця, де досі панує темрява – і чи готовий я прийняти свободу, яку Він дає?

Слово благовісника