Святе Письмо з розважанням на 12 листопада

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

14. Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. 16. Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.

1. Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, 2. щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, 3. і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.

5. Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив:

Син мій єси, я сьогодні родив тебе.

6. Як і на іншому місці каже:

Ти священик навіки, по чину Мелхиседека.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Ів. 36 зач. 10, 9-16.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. 10. Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні. 11. Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дав за овець. 12. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. 13. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. 14. Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої мене знають. 15. Отець мій знає мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці.

16. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир.

Святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького
 Святого отця нашого Івана Милостивого, патріарха Олександрійського Преподобного отця нашого Ніла Блаженного священномученика Григорія Лакоти, єпископа

Лк. 56 зач.; 11, 9-13.
Йо. 36 зач.; 10, 9-16.177
(Лк. 56 зач.; 11, 9–13) Мабуть, кожен Христовий учень, окрім досвіду Божої любові та Його допомоги, мав і досвід Божого мовчання — коли молитва, навіть наполеглива, поєднана з постом, не отримувала жодної видимої відповіді. Як тоді зрозуміти слова Ісуса: «Кожен бо, хто просить — одержує; хто шукає — знаходить; а тому, хто стукає — відчиняють» (Лк. 11,10)? Відповідь дає сам Христос: «Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що в Нього просять» (Лк. 11,13).

Отож, найважливіше завдання кожної молитви — це прохання про дар Святого Духа. Саме Він здатен запалити наше серце любов’ю до Бога і до ближнього. Завдяки Третій Особі Пресвятої Тройці ми здатні прийняти Божу волю, синхронізувати наші прагнення з подіями, які допускає Господь у нашому житті.

Молитва — це простір дії Святого Духа. І чим більше цього простору буде в нашому житті, тим яскравіше і конкретніше ми досвідчуватимемо Божу присутність, особливо в хвилини випробувань.

Молитва — це мистецтво. А кожен митець вдосконалюється лише через постійне вправляння у своєму ремеслі. Молитися — єдиний спосіб навчитися цього таїнства людино-божественного діалогу.

Досвід Божого мовчання у молитві — це не поразка, а нагода до поглиблення віри. Віри, яка не зосереджується на досягненні дочасного добробуту, а покликує людину до Неба, звідки Бог Отець безупинно посилає Святого Духа всім, хто щиро про це просить. (Йо. 36 зач.; 10, 9–16) «Я — Добрий Пастир» (Ів. 10,11), — каже Ісус у сьогоднішньому євангельському уривку. Ці слова були особливо дорогими для перших поколінь християн, які зображали Христа як Пастиря з овечкою на раменах. Підтвердження цього знаходимо в ранньохристиянських фресках римських катакомб.

Для перших християн смерть і воскресіння Ісуса ототожнювалися з образом Доброго Пастиря — Того, Хто бере на Себе відповідальність за свою отару, ділить з нею всі негоди, опікується кожною овечкою, а найбільше — найслабшою. 

Образ Христа — Доброго Пастиря — є взірцем для кожного Його учня, а особливо для священнослужителів, які покликані уприсутнювати, робити конкретним і видимим Його служіння своєму народові. Саме таким Пастирем, сповненим ревної любові до Христа і Церкви, був священномученик Йосафат. Його супротивники називали його «душехватом» — і це слово містить глибоку правду: Йосафат вихоплював душі для Христа, присутність Якого він переживав у Церкві, веденій наступником апостола Петра. 

Бути пастирем — не означає лише піклуватися про довірених осіб. 

Іноді це вимагає жертви: відмови від власного комфорту, здоров’я, добробуту, а інколи — навіть життя задля спасіння отари. Саме це зробив Христос. Він не вимагав від інших померти за Нього — Він Сам віддав життя за нас. 

Цим шляхом пішов і священномученик Йосафат, віддавши своє життя в руки Отця через мученицький подвиг. До такого самовідданого служіння покликаний кожен учень Ісуса: віддати себе задля братів і сестер, у яких ми впізнаємо Христа, Який, хоч і є Пастирем, часто звертається до нас через найбільш знедолених і упосліджених, просячи нашої участі, співчуття і любові.

Слово благовісника