Святе Письмо з розважанням на 12 вересня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 201 зач.; 2, 6-10.

6. Браття, щодо тих, що вважать себе бути визначними, якими вони тоді були, мені байдуже, бо Бог не дивиться на обличчя людини, мені ті визначні нічого не додали. 7. Навпаки, побачивши, що проповідь євангелія для необрізаних доручена мені, як Петрові для обрізання, 8. бо той, хто помагав Петрові в апостольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, 9. і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Іван, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж – до обрізаних; 10. тільки щоб ми про вбогих пам'ятали, що я, власне, і намагався робити.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 20 зач. 5, 22-24; 35 - 6, 1.

22. В той час до Ісуса приходить один із старших синагоги, Яір на ім'я, і, побачивши його, упав йому до ніг 23. і благав його вельми, кажучи:

– Дочка моя при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб видужала й жила.

24. І він пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.

35. Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть:

– Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві?

36. Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги:

– Не бійся! Тільки віруй.

37. І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова. 38. Приходять вони до старшини синагоги в хату, й бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. 39. Увійшов він і каже:

– Чого метушитесь і плачете? Дівча не померло, воно спить!

40. І насміхались з нього. Він же, виславши усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, і увійшов туди, де лежало дівча. 41. Взяв він дівча за руку і сказав до нього:

– Таліта кум (що значить у перекладі: дівчино, кажу тобі, встань).

42. І в ту ж мить дівча встало й почало ходити; мало воно дванадцять років. І всі тим здивувалися вельми. 43. Та він велів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, і наказав дати їй їсти.

1. І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, і слідом за ним пішли його учні.

Віддання Різдва Пресвятої Богородиці Святого священномученика Автонома Мр. 20 зач.; 5, 22-24. 35 – 6, 1.

Сьогоднішній уривок Євангелія переносить нас у центр драми людського страждання і Божого милосердя. Старший синагоги на ім’я Яір, шанована й авторитетна особа, кидає всі умовності, падає до ніг Ісуса і благає: «Дочка моя при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб видужала й жила». Смерть уже близько, але надія веде його до Ісуса.

По дорозі до дому Яіра трапляється затримка – інша жінка отримує зцілення від Ісуса. І саме в цей момент надія Яіра розбивається об жорстоку реальність: «Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві?» Та Ісус, почувши ці слова, промовляє: «Не бійся! Тільки віруй». Це серце всього уривка. Ісус не знецінює біль Яіра, не ігнорує смерть, але запрошує перейти з площини людської безпорадності у простір Божої дії, де можливо все.

Тут Євангеліє кидає виклик кожному з нас: чи можемо ми довіритися Богові, навіть тоді, коли все говорить, що «вже пізно»? Чи маємо в собі віру, що виходить за межі логіки і страху, і тримається за Христа навіть перед обличчям смерті?

Коли Ісус приходить до дому Яіра, натовп ридає. Реальність смерті відчутна і всепоглинаюча. Але Ісус говорить парадоксальні слова: «Дівча не померло, воно спить». Насмішки натовпу – реакція тих, хто бачить лише смерть і не сподівається на більше. Для Ісуса смерть – не кінець, а тимчасовий сон, який Він має силу розвіяти. «Таліта кум» – архаїчні, але живі слова. Не магічна формула, а особисте, лагідне звернення: «Дівчино, кажу тобі, встань». Це слово Ісуса повертає до життя. Не випадково ім’я батька дівчинки, Яір, означає «той, хто просвітлює» або «той, хто пробуджує». Саме віра, що просвітлює темряву, пробуджує довіру в Ісуса, Який сильніший за смерть.

У Євангелії Марка ця сцена особливо промовиста. Попереду ще багато нерозуміння, зневіри, навіть у найближчих учнів. Але саме тут Ісус показує, що Він – Спаситель, що Його влада не обмежується тілесними зціленнями. Він відкриває двері до життя вічного, яке долає смерть.

Символічним є завершення розповіді: «…велів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, і наказав дати їй їсти». Таємниця чуда залишається закритою для тих, хто не вірить. А дівчинка – образ кожного з нас, кого Христос кличе до нового життя і підтримує в ньому навіть у буденних речах – аж до хліба.

Сьогодні, коли багато українських сімей також чують страшні вісті – про смерть, про втрату, про «вже нічого не можна зробити» – голос Ісуса звучить з особливою силою: «Не бійся! Тільки віруй». Ця віра не гарантує легкого життя, але відкриває простір надії там, де панує безвихідь. Ісус не боїться увійти у наш дім, повний сліз і втрат. Він бере за руку і підводить, навіть якщо здається, що вже нічого не можна змінити.

Що означають для мене слова Ісуса: «Не бійся! Тільки віруй» – у моїй особистій ситуації сьогодні?

Слово благовісника