Святе Письмо з розважанням на 13 січня

Соборного послання Якового читáння.

Як. 54 зач.; 3, 1-10.

1. Браття, нехай між вами не буде багато тих, що хочуть стати учителями, знаючи, що за те приймемо більший засуд. 2. Всі ми бо чимало чинимо провин. Коли хто не завинить словом, той чоловік досконалий, що може загнуздати й усе тіло.

3. Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом. 4. І кораблі також, хоч які вони великі і хоч які сердиті вітри ними гонять, вони кермуються маленьким стерном по волі стерника. 5. Так само і язик – член маленький, але й чваниться вельми! Глядіть, який вогонь малий, але палить величезний ліс! 6. І язик – вогонь, цілий світ неправди! Язик, розсівшися між нашими членами, бруднить усе тіло; він запалює все колесо нашого життя, сам запалений вогнем пекельним. 7. Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. 8. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він зло, що спокою не знає, повний смертельної отрути.

9. Ним ми благословляємо Господа й Отця, і ним кленемо людей, що сотворені на подобу Божу. 10. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб воно так було.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 50 зач. 11, 11-23.

11. В той час увійшов Ісус у Єрусалим, у храм, і оглянув усе; а що було вже пізно, вийшов з дванадцятьма у Витанію.

12. На другий день, коли вони виходили з Витанії, зголоднів він. 13. Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не найде чого на ній, та підійшовши до неї, окрім листя не найшов нічого, бо ще не була пора смоков. 14. І звернувшись до смоковниці, промовив:

– Нехай ніхто повіки не їсть плоду з тебе!

Учні його чули це.

15. Приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус став виганяти тих, що продавали й купували в храмі; він перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, 16. і не дозволив, щоб хто переносив що через храм. 17. Навчав він їх і казав їм:

– Хіба не написано: дім мій домом молитви назветься для всіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!

18. Почули це первосвященики й книжники й шукали, як би його погубити, але боялися його, бо ввесь народ дивувався його науці. 19. А як настав вечір, він вийшов за місто.

20. Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня. 21. Тоді Петро, згадавши, каже йому:

– Учителю, дивися, смоковниця, що прокляв єси, усохла.

22. Ісус у відповідь сказав їм:

– Майте віру в Бога. 23. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що станеться те, що каже, буде йому так.

Як. 3, 1–10. «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло»

Щодня ми спілкуємось із людьми, висловлюємо різні думки, різні позиції, з кимось погоджуємось, з кимось дискутуємо, когось переконуємо. Опісля не раз шкодуємо, що сказали те чи інше, що піддалися емоціям, спокусі доводити свою думку без бажання чути іншого.

Знаємо, що словом можна когось потішити, збадьорити, навіть обнадіяти, але словом можна і вбити. Слово має велику силу. І ця правдива сила слова народжується з глибини людини, з мовчання. Коли Господь промовив слово і створив Всесвіт, усе, що в ньому, людину, це слово походило від глибини мовчання Бога. І так наше слово має походити з мовчання.

Цього мовчання бракує у нашому житті. Ми мало слухаємо, мало дослуховуємося до порухів наших сердець, мало дослуховуємося до інших людей, а найгірше – мало дослуховуємось до Бога. А Бог анатомічно дав два вуха й один рот, щоб ми удвічі більше слухали, ніж промовляли. Тож вчімося спершу слухати, а вже потім говорити!