Святе Письмо з розважанням на 15 січня

Соборного послання Якового читáння.

Як. 56 зач.; 4, 7 - 5, 9.

7. Улюблені, коріться Богові; противтеся дияволові, і він утече від вас. 8. Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Освятіть серця, двоєдушники. 9. Гляньте на ваші злидні, сумуйте і плачте. Сміх ваш нехай обернеться у плач, а радість – у смуток. 10. Смиріться перед Господом, і він вас підійме.

11. Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і судить закон. Коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець, а суддя закону. 12. Один лише законодавець і суддя, який може спасти й погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?

13. Нумо тепер ви, що говорите: сьогодні або завтра ми підемо в те місто й будемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти. 14. Ви, що не відаєте, що буде завтра! Яке бо життя ваше? Ви – пара, що з'являється на хвильку і зникає по тому. 15. Чому б вам радше не сказати: коли на те Господня воля, будемо жити і це чи те робити. 16. Тепер, ви хвалитеся вашими хвастощами. Усяка така хвальба погана. 17. Хто, отже, знає добро чинити і його не чинить – грішить.

1. Нумо, отже, багаті! Плачте, ридайте над злиднями, що вас спіткають. 2. Багатство ваше зігнило, одежу вашу міль з'їла. 3. Золото ваше та срібло зоржавіло, і їхня іржа буде проти вас свідчити і з'їсть, наче вогонь, ваше тіло. Ви назбирали собі скарбів за останніх днів. 4. Ось платня, що ви затримали у робітників, які жали ваші ниви, кричить, і голосіння женців дійшло до Господа сил. 5. Ви на землі розкошували та жили у розпусті, наситилися досхочу за дня різанини. 6. Ви засудили праведного й убили: він вам не противився.

7. Будьте, отже, брати, довгорпеливі аж до Господнього приходу. Ось хлібороб чекає терпеливо дорогоцінного плоду землі аж до дощів осінніх та весняних. 8. Терпіть і ви, скріпіть ваші серця, бо Господній прихід близький. 9. Не скаржтеся один на одного, брати, щоб вас не суджено. Ось суддя стоїть перед дверима.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 52 зач. 11, 27-33.

27. В той час прийшов Ісус у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики, книжники та старші 28. й кажуть до нього:

– Якою владою чиниш це? Хто дав тобі владу це робити?

29. Ісус відповів їм:

– Спитаю я вас одну річ; 30. дайте мені відповідь, і я скажу вам, якою владою я чиню. Іванове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені.

31. Вони почали міркувати між собою й говорити: як відповімо: з неба, – скаже: чому ж ви не повірили йому? 32. А скажемо: від людей, – боялися народу, бо всі вважали Івана за пророка. 33. І відповіли Ісусові:

– Не знаємо.

Ісус же сказав їм:

– І я вам не скажу, якою владою я це чиню.

Мр. 11, 27–33. «Хто дав Тобі владу це робити?»

Господь у Святому Письмі наголошує, що навіть якщо батько й мати забудуть про нас, то Він нас ніколи не забуде. Бог постійно турбується, дбає, клопочеться про всіх нас. Він хоче в різний спосіб наблизитися до нас: через радісні події, приємні пережиття. Але коли ми не готові зауважити Його в такий спосіб, то Бог починає промовляти до нас через різні життєві труднощі, випробування. Може, це виглядає і дивно, але нерадісні події в житті, біди й клопоти частіше приводять нас до Господа.

Тому коли юдеї звертаються до Христа із запитанням: «Якою владою це чиниш?» – Він пробує їм сказати: подивіться на самі обставини – що вони промовляють. І які б не були в нас обставини – приємні чи неприємні, як би ми їх не називали – милі чи немилі, – через ці обставини Творець постійно щось нам промовляє, щось нам завжди хоче сказати. Зупинімося і зауважмо Бога, який повсякчас діє в нашому житті!