Святе Письмо з розважанням на 15 вересня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 202 зач.; 2, 11-16.

11. Браття, коли Петро прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому у вічі, тому що він заслужив докір. 12. Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, почав таїтися та відлучуватися, боячись обрізаних. 13. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. 14. Та коли я побачив, що вони не ходять прямо за євангельською істиною, перед усіма я сказав Кифі: коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганськи, не по-юдейськи, як можеш силувати поган, щоб жили по-юдейськи?

15. Ми з роду юдеї, не грішники з поган; 16. та довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 21 зач. 5, 24-34.

24. Одного разу слідом за Ісусом ішло багато люду, що тиснувся до нього. 25. І ось одна жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу 26. й натерпілась чимало від багатьох лікарів та витратила все, що мала, а полегші ніякої не зазнала, ба й, навпаки, ще гірше їй стало, 27. почувши про Ісуса, підійшла в натовпі ззаду й доторкнулась його одежі. 28. Мовила бо: «Як доторкнуся до його одежі – видужаю». 29. І висохла тієї ж хвилини її кровотеча, і вона почула тілом, шо видужала від недуги. 30. Ісус, вмить почувши, що з нього вийшла сила, обернувся до народу і спитав:

– Хто доторкнувся до моєї одежі?

31. Учні його сказали йому:

– Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, і питаєш: хто мене доторкнувся?

32. І озирнувся навколо, щоб побачити ту, що так вчинила. 33. Жінка ж, налякана, тремтячи, – знала бо, що сталось з нею, – приступила, впала перед ним і оповіла всю правду. 34. Він їй сказав:

– Дочко, віра твоя спасла тебе. Іди в мирі й будь здорова від твоєї недуги.

Святого великомученика Микити Мр. 21 зач.; 5, 24-34.

Серед натовпу, що тиснеться до Ісуса, є одна жінка. Невидима, змучена, знедолена. Дванадцять років хвороби – не просто тілесної недуги, а життя на маргінесі. Кровотеча, за законами того часу, робила її нечистою. Вона не мала права на звичайне спілкування, дотик, близькість. Вона не просто хворіла – вона втратила зв'язок зі спільнотою, відчувала себе проклятою. І при цьому – «натерпілась чимало від багатьох лікарів» і «витратила все, що мала». Можна сказати, що вона пройшла всі земні дороги, аби знайти порятунок – і жодна не принесла полегші.

Але коли вона чує про Ісуса, в її серці спалахує надія. Вона не має мужності просити відкрито. Вона не підходить спереду. Вона не називає свого імені. Вона лише торкається ззаду, краєчка одежі. Але цей дотик – це акт глибокої віри. Вона не вимагає, не просить, лише вірить: «Як доторкнуся до його одежі – видужаю».

І ця віра, – скромна, мовчазна, глибока, – стає вирішальною. «Висохла тієї ж хвилини її кровотеча». Але не тільки тіло зцілюється. 

Ісус, відчувши, що з Нього «вийшла сила», не зупиняється на тому. Він не хоче залишити цю жінку анонімною у натовпі. Для Нього вона – не просто ще один випадок зцілення. Він шукає її погляд, хоче діалогу. Бо Його зцілення – не магія, а стосунок.

Жінка тремтить. Вона боїться, можливо соромиться. Але Ісус, побачивши її щиру віру, звертається з ніжністю: «Дочко, віра твоя спасла тебе. Іди в мирі й будь здорова від твоєї недуги». Це єдине місце в Євангелії від Марка, де Ісус називає когось «дочкою». Він повертає їй не лише здоров’я, а гідність, спільноту, місце серед Божих дітей. І не лише тілесне зцілення, а повноту життя.

Варто звернути увагу: жінка торкається Ісуса, будучи в стані нечистоти. Згідно з релігійними приписами, це мало б зробити нечистим Його самого. Але натомість – не вона передає нечистоту, а Він передає їй очищення. У цьому проявляється нова логіка Божого Царства: не гріх заражає святість, а святість перемагає гріх.

Ця історія – не лише про чудо. Вона про те, що відбувається, коли віра зустрічається з Христом. Неважливо, як довго триває наш біль, неважливо, наскільки ми занепалі, ізольовані, чи виснажені. Один жест довіри, одна дія віри – й усе може змінитися. Але Ісус завжди хоче більшого: не лише дати благодать, а увійти в стосунок. Він хоче, щоб Ти вийшов із натовпу, щоб Ти озвався, щоб Ти Йому відкрив «усю правду» – бо Йому не байдуже.

У час війни, коли кожен з нас по-своєму втомлений, поранений, виснажений – приклад цієї жінки особливо промовляє. Вона не чекала, поки все буде ідеально. Не думала, що недостойна. Вона просто повірила. І в цій вірі – її спасіння. Так само і ми сьогодні можемо принести свої болі, втрати, страхи – й доторкнутися до Христа. 

Можливо, лише подумки, та краще в Таїнствах Покаяння і Євхаристії. 

Але завжди з вірою. І Він нас не оминатиме.

Слово благовісника