Святе Письмо з розважанням на 16 лютого

Третього соборного послання Іванового читáння.

3 Iв. 76 зач.; 1, 1-15

1. Старець – улюбленому Ґаєві, якого я люблю у правді. 2. Любий, бажаю, щоб тобі в усьому велося добре і щоб ти був здоровим так, як душі твоїй ведеться добре.

3. Я дуже був зрадів, коли прийшли брати і засвідчили про твою правду: як ти живеш у правді. 4. Більшої радости не маю від тієї – довідатися, що мої діти живуть у правді. 5. Любий, ти вірно чиниш у тому, що робиш для братів, зосібна ж для чужинців. 6. Вони свідчили про твою любов перед Церквою. Ти добре зробиш, коли вирядиш їх, як достойно перед Богом. 7. Вони бо вийшли імени його ради нічого не беручи від поган. 8. Ми мусимо, отже, таких приймати, щоб ми були співробітниками правди.

9. Я писав до Церкви, але Діотреф, що прагне у них бути першим, нас не приймає. 10. Тому, як прийду, нагадаю його вчинки, що він робить, виговорюючи на нас лихі слова. Та цього йому не досить: він і сам братів не приймає, і боронить тим, які хочуть приймати, і з Церкви виганяє.

11. Любий, наслідуй не зло, але добро. Хто добро чинить, той від Бога. Хто чинить зло, той не бачив Бога.

12. Про Димитрія ж усі свідчать, навіть і сама правда. І ми теж свідчимо, і ти знаєш, що наше свідоцтво вірне.

13. Чимало мав я тобі написати, але не хочу писати чорнилом та пером; 14. надіюся незабаром побачитися з тобою і поговоримо усно.

15. Мир тобі. Вітають тебе друзі. Вітай друзів пойменно.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 96 зач. 19, 29-40; 22, 7-39.

29. В той час, як наблизився Ісус до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, 30. кажучи:

– Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши до нього, ви найдете прив'язане осля, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв'яжіть його і приведіть. 31. Коли ж вас хто спитає: навіщо відв'язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.

32. Пішовши, посланці найшли, як він сказав їм. 33. Коли вони відв'язували осля, господарі його спитали їх:

– Навіщо відв'язуєте осля?

34. Ті відповіли:

– Господь його потребує.

35. Привівши його до Ісуса, вони накинули на осля свою одежу й посадили Ісуса. 36 І як він їхав, стелили свою одежу по дорозі. 37. Як він був близько до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи:

Благословен цар, що йде в ім'я Господнє!

Мир на небі і слава на висотах!

39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому:

– Учителю, заборони твоїм учням.

40. Він відповів:

– Кажу вам: коли ці замовчать, каміння кричатиме.

7. Настав день Опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Івана і сказав:

– Ідіть та приготуйте нам їсти пасху.

9. Вони його спитали:

– Де хочеш, щоб ми приготували?

10. Він відповів їм:

– Ось коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11. і скажіть господареві дому: учитель тобі каже: де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би їсти пасху? 12. Він покаже вам велику горницю, вистелену килимами; там приготуйте.

13. Пішли вони й найшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

14. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. 15. Він до них промовив:

Я вельми бажав їсти цю пасху з вами, перш ніж мені страждати, 16. бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не завершиться в царстві Божім.

17. І взявши чашу, воздав хвалу й мовив:

Візьміть її і поділіться нею між собою, 18. бо, кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде царство Боже.

19. І взявши хліб, воздав хвалу, розламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас дається. Чиніть це на мій спомин.

20. Так само й чашу по вечері, кажучи:

Ця чаша – новий завіт у моїй крові, що за вас проливається.

21. Та ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. 22. Бо Син чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.

23. І вони стали один одного питати, хто б то з них міг бути, що мав те зробити.

24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм:

– Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде між вами. Але найбільший між вами хай буде як найменший, а наставник як слуга. 27. Хто бо більший: той, що за столом, чи той, що услуговує? Хіба не той, що за столом? А проте я між вами як той, що услуговує.

28. Ви – ті, що зостались при мені у моїх спокусах, 29. і я даю вам царство, як мені дав Отець мій, 30. щоб ви їли й пили за столом у моїм царстві, і сиділи на престолах, судячи дванадцять колін Ізраїля.

31. Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, 32. та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла і ти, коли навернешся, утверджуй твоїх братів.

33. Сказав Петро до нього:

– Господи, з тобою я готовий піти і в тюрму, і на смерть.

34. Ісус мовив:

– Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, як ти тричі відречешся, що мене не знаєш.

35. Далі сказав їм:

– Як я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало?

– Нічого, – відповіли.

36. І він до них промовив:

– Тепер же хто має калитку, нехай візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37. Кажу вам: має збутись на мені, що написане: його зараховано до злочинців. Так бо те, що сказане про мене, до кінця доходить.

38. Вони сказали:

– Господи! Ось два мечі тут.

Він відповів їм:

– Досить!

39. Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

Лк. 19, 29–40; 22, 7–39. «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

У сучасному християнському та церковному світі дуже багато говоримо про євангелізацію, про нову євангелізацію, про нашу місію – нести Добру Новину людям, які ще її не пізнали. Часто ми активно обговорюємо багато різних можливостей, як приводити людей до Бога, однак саме цей євангельський уривок якраз нам каже про те, що ж є найважливішим у євангелізації.

Бачимо, що коли Господь входить до Єрусалиму, то люди вітають Його вигуками, привітами, з радости кидають Йому гілки під ноги, стелять одежу. Ця внутрішня радість, яку вони пережили, виявляється ззовні. Подібно є з нашою вірою. Коли ми самі не здобудемо досвіду спілкування з Богом, то ніяк не зможемо Його зовнішньо виявляти. Будуть лише слова, заклики, але це не буде тим, що ми самі відчули, пережили, не буде тим, що запалює, оживлює, дає надію для інших.

Саме зустріч з Богом дає нам силу про Нього свідчити, особиста зустріч з Господом дає певність про Нього говорити. Ми не можемо говорити про того, кого не зустріли, з ким не мали досвіду спілкування. Отже, щоб бути християнином, успішним у євангелізації, треба передусім самому наближатися до Бога!

3 Йо. 1, 1–15. «Любий, наслідуй не зло, а добро»

У нашому житті ми постійно когось наслідуємо, хтось нас наслідує. Дуже яскраво це видно по дітях, як вони часто копіюють своїх батьків. Це також добре видно, коли молодь шукає свої ідеали, шукає взірці поведінки, кого б наслідувати.

Апостол каже, що кожен приклад, злий чи добрий, є наслідуваний. Маємо бути свідомі, що кожен наш учинок не лишається без наслідку, ми завжди даємо приклад. Деколи думаємо, що тих чи тих наших вчинків і думок хтось не бачить. Але це нам здається, що їх не видно. У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. У якійсь ситуації ми покажемо свою натуру, хто ми є, і шило вилізе. Тому будьмо певні, що ми завжди є для когось прикладом. Але яким прикладом, добрим чи злим?

Якщо ми християни, то якоюсь мірою репрезентуємо нашого Творця, тому маємо дбати про те, щоб своїм прикладом вказували на нашого Господа. Живімо так, щоб кожен, хто нас зустріне, проймався любов’ю до Бога і ставав Його учнем!