Святе Письмо з розважанням на 17 лютого

Соборного послання Юдового читáння.

 Юд. 77 зач.; 1, 1-10.

1. Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаний, любим у Бозі Отці і збереженим для Ісуса Христа: 2. хай милосердя, мир і любов будуть у вас повні.

3. Мої любі, я пильно старався писати вам про наше спільне спасіння і вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4. Бо до вас крадькома вдерлися деякі людці, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які з благодаті Бога нашого роблять розпусту і відрікаються від нашого єдиного Владики й Господа Ісуса Христа.

5. Хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом видав на погибіль тих, які не вірували. 6. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства й покинули житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7. Так само Содома й Гомора з сусідніми містами, які, подібно до них, були запродалися розпусті і протиприродній похоті, лежать як приклад, скарані вічним огнем.

8. Отак і ці, також у маячінні, бруднять тіло, відкидають владицтво і зневажають світлості. 9. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: нехай тебе Господь судить, 10. ції зневажають те, чого не знають; а те, що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, те їх губить.

Від Луки святого Євангелія читáння..

Лк. 109 зач. 22, 39-42; 45 – 23, 1

39. Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40. Як же прибув на місце, сказав їм:

– Моліться, щоб не ввійти в спокусу.

І сам відійшов від них так далеко, як кинути каменем, і, впавши на коліна, почав молитися:

42. – Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу, однак хай не моя, а твоя буде воля!

45. Він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм:

– Чого спите? Вставайте й моліться, щоб не ввійти в спокусу.

47. Він говорив ще, аж тут надходить юрба, і на її чолі йде один з дванадцятьох, на ім'я Юда; він підійшов до Ісуса, щоб його поцілувати. 48. Ісус сказав до нього:

– Юдо, поцілунком видаєш Сина чоловічого?

49. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом:

– Господи, чи не вдарити нам мечем?

50. І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51. Ісус озвався:

– Лишіте!

І доторкнувшися до вуха, зцілив його. 52. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі храму і старших, що були вийшли проти нього:

– Неначе на розбійника ви вийшли з мечами та киями!

53. Коли я щодня був з вами в храмі, ви не наклали рук на мене; та це ваша година і влада темряви.

54. Схопивши Ісуса, вони повели його і привели в дім первосвященика. Петро ішов слідом за ним здалека.

55. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття, і, приглянувшись до нього пильно, каже:

– І цей з ним був!

57. Він відрікся, кажучи:

– Не знаю його, жінко!

58. Та трохи згодом другий, побачивши його, каже:

– І ти з них.

Але Петро відповів:

– Ні, чоловіче!

59. По якійсь годині хтось інший почав настоювати кажучи:

– Справді, і цей з ним був! Таж він із Галилеї!

60. Петро озвавсь:

– Не знаю, чоловіче, що кажеш.

І зараз же, як він говорив ще, запіяв півень. 61. І тут Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро слово, яке Господь йому сказав був: «Петре, перше ніж запіє півень, ти нині мене відречешся тричі». 62. І вийшовши звідти заплакав гірко.

63. Тим часом люди, що держали його, над ним знущалися і били його. 64. І закривши йому очі, питали:

– Пророкуй, хто той, що тебе вдарив.

65. І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.

66. Як же настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники. І привели його на суд свій 67. і казали:

– Якщо ти Христос, скажи нам.

Він відповів їм:

– Коли скажу вам, не повірите, 68. і якщо вас спитаю, не відповісте. 69. Віднині Син чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.

70. Усі сказали:

– То ти – Син Божий?

Він сказав до них:

– Ви кажете, що це я.

71. Сказали ті:

– Навіщо нам ще свідки? Самі ми чули з уст його.

1. Тоді вся їхня громада встала, повели його до Пилата.

Лк. 22, 39–42.45 – 23, 1. «Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!»

Часто в нашому християнському житті ми дотримуємося таких самих принципів поведінки, як у світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, батька-матері, члена якоїсь організації. Приходимо до церкви, де, замість того щоб зустрітися і спілкуватися з Богом, так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Господь дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.

Бачимо, що Ісус Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Каже: «Отче, якщо хочеш», тобто готовий прийняти й іншу волю Небесного Отця. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми у своєму житті не маємо боятися просити Бога, дякувати Йому, виявляти свої недоліки, вади, пристрасті – усе, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед Ним роль, але очікує, щоб ми стали перед Ним такими, як ми є.

Юд. 1, 1–10. «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»

Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Він дав свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так чинити.

Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам свободу. І коли вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радости життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою.

Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть важкі, коли ми, може, і віддаляємось від Нього. Саме тому, щоб нас збудити, коли ідемо на погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишености. Кожен із нас якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!