Святе Письмо з розважанням на 18 січня

Апостол: 1 Тим. 280 зач.; 1, 15-17.

До Тимотея першого послання святого апостола Павла читáння.

15. Сину Тимотею, вірне це слово й гідне всякого довір'я, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я перший. 16. Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість як приклад тим, що мають увірувати в нього для вічного життя. 17. Цареві ж віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки віків. Амінь.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 93 зач. 18, 35-43.

35. В той час, як наближався Ісус до Єрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. 36. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37. Йому сказали, що то Ісус Назарянин проходить. 38. Він став голосно кричати:

– Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною!

39. А ті, що йшли попереду, зупиняли його, щоб замовчав, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, змилуйсь надо мною!

40. Ісус зупинився й велів привести його до себе. Коли той наблизився до нього, спитав:

41. – Що хочеш, щоб я зробив тобі?

42. – Господи, – сказав той, – щоб я прозрів! Ісус сказав до нього:

– Прозри! Віра твоя спасла тебе.

43. І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. Ввесь народ, бачачи те, воздав хвалу Богові.

Лк. 18, 35–43. «І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”»

Не думаю, щоб хтось із нас кричав на молитві... І цього не треба робити. Але цей уривок з Євангелія показує нам приклад сліпого, який справді кричав. І не просто кричав – коли апостоли його заспокоювали, він кричав ще більше й голосніше, аніж перед тим, як каже Євангеліє: «кричав ще дужче». І бачимо, що Ісус почув його й оздоровив.

Отже, чого можемо навчитися, роздумуючи про того сліпого? Бог завжди готовий нас почути. Але цей крик душі має народжуватись у нас всередині. Тим криком душі маємо засвідчити Богові свою потребу і своє бажання отримати від Нього зцілення. Доки не «закричимо» з глибини свого серця про свої труднощі й проблеми, Бог нам не зможе відповісти. Адже Він потребує, щоб ми самі усвідомили і сказали Йому, що нас болить. Сліпому «боліло» те, що він не бачив. Як знаємо, фізичні вади та біль швидше спонукають волати до Бога. Однак наші гріхи, наші недосконалості не менш болісні для душі, ніж фізична хвороба для тіла, тому прохання про допомогу на дорозі покаяння, навернення і святості також мало б бути криком з глибини серця.

1 Тим., 1, 15–17. «Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший»

Апостол Павло, апостол народів, називає себе найпершим грішником. Чи це був лише знак його приниження, самоупокорення? Звичайно, ні. Бо що більше людина духовно зростає у Господі, то більше вона бачить свій правдивий стан. Дійсність така – що дальше ми від Бога, то більші ілюзії маємо про себе.

Наше життя має бути стремлінням, щоб шукати Бога, наближатись до Нього, зростати в Господі. Лише тоді ми будемо пізнавати свій правдивий стан, свої сильні та слабкі риси.

Коли апостол Павло, пізнаючи свою обмеженість і гріховність, починав, однак, розуміти, «що все може в укріпляючому Христі», тоді йшов ще з більшою певністю голосити Слово Боже. Так і ми, коли будемо ставати сильнішими зі знанням про себе, то зможемо тоді вказувати шлях до спасення іншим людям!