Святе Письмо з розважанням на 19 червня

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.

Ап. – 1 Кор. 149 зач.; 11, 23-32.

23. Браття, я, що прийняв від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб 24. і, воздавши подяку, розломав і сказав: «Це моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин». 25. Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». 26. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, поки він не прийде. 27. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний супроти тіла і крови Господньої.

28. Хай, отже, кожний випробує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. 29. Бо хто їсть і п'є, не розрізняючи, що то тіло Господнє, суд собі їсть і п'є. 30. Ось чому у вас багато недужих та хворих, та й чимало умирають. 31. Якби ми самі себе розсуджували, нас би не судили. 32. Коли ж Господь нас судить, він нас картає, щоб ми не були засуджені зо світом.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 23 зач. 6, 48-54.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

48. Я – хліб життя. 49. Батьки ваші їли манну в пустині й померли. 50. А це – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто його їстиме, не вмер. 51. Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, то моє тіло за життя світу.

52. Тут юдеї стали сперечатися між собою, кажучи:

– Як отой може нам дати своє тіло їсти?

53. Ісус сказав їм:

– Істинно, істинно кажу вам: як не їстимете тіла Сина чоловічого й не питимете його крови, не матимете життя в собі. 54. Хто їсть моє тіло й п'є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день.

Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа.  Святого апостола Юди, брата Господнього 

Йо. 23 зач.; 6, 48-54.

Мт. 27 зач.; 8, 23-27.

(Йо. 6, 48-54) В Євангелії від Івана та Посланні Апостола, а також між ними існує ціла діалектика щодо Пресв. Євхаристії, яку ми приймаємо у своє життя. Святий Іван наполягає на необхідності Євхаристії, в той час як святий Павло дає передумови і середовище для її прийняття. Ми маємо людську потребу в Євхаристії. Хоча хліб є основою нашого фізичного життя, цього недостатньо, щоб підтримувати життя у всій його повноті. Існує також духовна потреба, яка не тільки доповнює фізичну потребу, але й лежить в її основі. Без задоволення духовних потреб немає основи навіть для фізичного життя. 

Ця основна потреба повинна бути якимсь чином задоволена. Христос віддає самого себе як задоволення цієї потреби. У цьому сенсі він називає себе «Хлібом». Між цими двома потребами існує зв’язок, взаємодія, діалог. Ісус пропонує себе як інший «хліб», який задовільняє не тільки природну, але й надприродну потребу, яку ми маємо всередині. Часто природний голод, який ми відчуваємо, є симптомом надприродної потреби, яку ми відчайдушно прагнемо задовільнити. 

Цей природний голод проявляється не лише в їжі, але й у багатьох інших матеріальних і суто людських бажаннях (наприклад, багатство, влада, становище, визнання та близькість), які ніколи не задовільнять надприродний голод всередині нас. Але чи задоволення надприродних потреб задовільняє наші природні потреби?  Хоча вони не дбають про природні потреби на суто фізичному рівні, однак, вони ведуть нас до природних потреб та їх задоволення на адекватному та компенсаторному рівні, щоб вони не були надмірно компенсовані, а радше точно відповідали нашим справжнім людським потребам. Тут Євхаристія відіграє вирішальну роль. У чому саме полягає наша основна надприродна потреба? Якщо говорити коротко і ясно, то це наша потреба в Бозі, потреба «Неба»! Проста реальність неба - це Бог. Життя з Ним у єдності, у близьких стосунках - ось що таке Небо. Згідно слів Христа, це те, для чого створена людина. Євхаристія - це найближче, що ми можемо зробити для того, щоб наблизитися до неба тут, на землі. У своєму Першому посланні до Коринтян святий Павло наполягає на тому, що для прийняття Євхаристії і для того, щоб вона мала якийсь ефект, необхідно не тільки бути вільними від гріха, щоб увійти в Боже життя (Євхаристію), але ще більше треба, щоб ми відповідно думали про Того, Кого ми приймаємо. Така свідомість сама по собі веде до усунення гріха. У цьому полягає приготування Літургії Слова, що безпосередньо передує Євхаристії. Важливо також помістити це застереження святого Павла в контекст всього Послання. Люди збиралися на ці «Аґапе» (одна з перших назв Євхаристії) інколи для звичайної трапези. У деяких випадках вони починали перетворюватися на «застілля» для певних класів людей, які мало зважали на центральне місце цих зустрічей -Євхаристію. Святий Павло говорить їм, що це не те, що ми могли б назвати сьогодні «піццою» чи «макдональдсом». Він нагадує коринтянам, що вони проголошують, що Христос помер за нас; Він спасає нас; Він приносить нам небо; Він дає нам життя своєю смертю і воскресінням; ми беремо участь у пасхальній події. Зрештою, Він повністю входить у наше особисте життя. Якщо це не є нашим основним напрямком, то ми стаємо подібними до тих, хто Його зрадив і розпинав. (Мт. 8, 23-27) У Євангелії від Матея Христос весь час проявляє ініціятиву. Христос те саме робить до нинішнього дня. Ми лишень або приймаємо, або відкидаємо цю ініціятиву. Христос входить в життя рибалків (Матей називає їх лише «людьми» (Мт. 8, 27) бо вони ще не є, ані учнями, ані апостолами. Це щойно станеться далі (пор. Мт. 10, 1-2). 

Він серед них перебуває, бере участь в їхньому житті, в хвилинах успішної праці, задоволення та безпеки, як рівнож у хвилинах біди, напруження та небезпеки. З цього човна (як знак Церкви у Євангеліях) Господь проповідує. Він Сам своєю присутністю освячує цей човен, роблячи його символом Своєї Церкви. Будучи, як людина, змучений, Він в цім кораблі ліг відпочити. Галилейське невеличке озеро раптово перетворилося у бурхливе, небезпечне море. Коли рибалки вже не могли самі собі дати ради, почали кликати Христа: «Господи!» і просто «Рятуй нас - ми гинемо!» Як тільки вони розбудили Христа, Він, поки «погрозив вітрам і морю», почав з ними серед бурі вести «сократичний» повчальний діалог: «Чого ви лякливі, мал овіри?» В Старому Завіті Бог впорядковував хаотичні води. Очевидно, ці рибалки були досить свідомі цього, але були здивовані. Але Христос не тільки втихомирює та впорядковує хаотичні води, Він своєю власною присутністю втихомирює весь світ (тобто нас разом з природою) з Богом. Він також примиряє Адама, про що говорить послання сьогднішнього Апостола до Рим. 5, 10-16. Христос поступово робить з рибалок учнів, а потім остаточно апостолами. Поки що вони ще не свідомі свого покликання і місії, бо ще не розпізнають Кого вони мають серед них. Тому, будучи здивовані усім цим пережитим, дають таке питання: «Хто це такий, що і вітри і море Йому слухняні?» Нераз і ми себе можемо запитати з тими рибалками: Чи часами Сам Бог не відвідав нас і не оселився між нами? Чи Він не приніс нам мир серед бурі? Чи Він не питав нас «Чого Ви лякливі?» Напевно були такі спостереження зі сторони тих майбутніх апостолів. 

Iнакше б ця подія не увійшла до Євангеліїї. Але також часто питаймо себе, які ми вже маємо євхаристійні наслідки живої Христової присутності серед нас?