Святе Письмо з розважанням на 19 листопада

До Солунян першого послання святого апостола Павла читáння.

1 Сол. 269 зач.; 4, 1-12.

1. Браття, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі: як ви від нас навчилися, як треба жити, щоб бути угодним Богові, і як ви вже живете, так поступайте наперед дедалі більше. 2. Ви бо знаєте, які накази ми дали вам від Господа Ісуса. 3. Така бо воля Божа: святість ваша – щоб ви стримувались від розпусти, 4. щоб кожний з вас умів тримати своє тіло у святості й пошані, 5. не в похотливій, як погани, що не знають Бога; 6. не чиніть насильства ні кривди в цій справі своєму братові, бо Господь за все те відплачує, як ми про це вам уже казали та свідчили. 7. Бо Бог нас покликав не до нечистоти, але до святости. 8. Тому, отже, хто на це не вважає, той не чоловіка зневажає, але Бога, що дає нам свого Святого Духа.

9. Щождо братньої любови, ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчилися від Бога любити один одного 10. і це чините супроти всіх братів по всій Македонії. Та ми благаємо вас, брати, простувати в цьому наперед дедалі більше. 11. Старайтеся пильно жити спокійно, займатися кожен своїми справами та працювати власними руками, як ми вам були сказали; 12. і щоб ви поводилися чесно супроти тих, що зовні, і ні в чому не зазнавали нестачі.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 61 зач. 11, 42-46.

Сказав Господь до юдеїв, які до нього прийшли:

42. Горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м'яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя й любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати.

43. Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах.

44. Горе вам, бо ви – немов гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того.

45. Озвавсь тоді один із законовчителів:

– Учителю, кажучи це, ти й нас ображаєш.

46. Він відповів:

– Горе й вам, законовчителям, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкаєтеся.

Святого пророка Авдія Святого мученика Варлаама Лк. 61 зач.; 11, 42-46.

Значна частина євангельської оповіді присвячена полеміці Ісуса з фарисеями. Сьогодні це слово стало синонімом лицемірства, але за часів Христа воно мало зовсім інше значення. Фарисеї — здебільшого ремісники — користувалися великою пошаною в суспільстві. Вони ревно дотримувалися Закону Мойсея, оберігали юдейську ідентичність від загрози еллінізації, активно протистояли поширенню язичницьких звичаїв. Їхнє служіння виглядало благородним, а вплив у народі — вагомим і авторитетним.

Коли Ісус виголошує низку зауважень на адресу фарисеїв, Він робить це не для того, щоби принизити їх. Навпаки — з любові, з глибокою надією на їхнє навернення. Бо саме їхнє покаяння могло стати вирішальним поштовхом до переміни всього народу, який часто зосереджувався на зовнішніх формах релігійності, не помічаючи внутрішньої пустки та фальшу.

Виконання обрядів, дотримання літургійних норм, релігійна дисципліна — все це є важливим виявом християнської віри. Але якщо життя Христового учня обмежується лише зовнішньою релігійністю, тоді це вже не віра, а самообман. Ісус недвозначно вказує: «І це треба було робити, і того не лишати» (Лк. 11,42). Тобто, релігійні практики мають сенс лише тоді, коли стають інструментом втілення Божої любові в конкретних вчинках милосердя, справедливості та прощення. 

Справжня загроза — це коли приписи й звичаї стають єдиним пріоритетом у духовному житті. Тоді «поставити свічку в храмі» може видатися важливішим за потребу простити ближнього, який нас скривдив. Але чи можна в такому разі назвати себе учнем Ісуса? 

Слідувати за Христом — означає не лише знати заповіді, але й жити ними. Не лише дотримуватися обрядів, але й наповнювати їх живим духом Євангелія. 

Слово благовісника