Святе Письмо з розважанням на 19 вересня

Апостол: Гал. 210 зач.; 4, 8-21.

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

8. Браття, не знаючи Бога, ви служили богам, що не були богами. 9. Тепер же, коли ви пізнали Бога чи, краще кажучи, коли Бог пізнав вас, як ви можете вертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як колись, хочете знову служити? 10. Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! 11. Боюсь за вас, чи не працював я коло вас даремно. 

12. Благаю вас, брати, будьте як я, бо і я такий, як ви. Ви мене нічим не образили. 13. Ви знаєте, як я через недугу тіла проповідував вам перший раз євангеліє, 14. і, не зважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною і не відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса. 15. Де ж вона, тепер та ваша радість? Свідчу вам, що якби можна було, ви були б вирвали собі очі і мені дали б! 16. Невже я вам став ворогом, говорячи вам правду? 17. Та ті нещиро вас ревнують; вони вас хочуть від нас відвернути, щоб ви про них дбали. 18. Воно добре – ревнувати, але у добрім, і завжди, не лиш тоді, коли я між вами. 19. О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос у вас не зобразиться! 20. Хотів би я бути серед вас тепер і змінити мою мову, бо сам не знаю, що мені з вами робити. 

21. Скажіть мені, ви, що хочете бути під законом, чи ви не знаєте закону? 

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 26 зач. 6, 45-53.

45. Одного разу заставив Ісус учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, поки він не відпустить народу. 46. Відпустивши їх, пішов на гору молитись.

47. Як настав вечір, човен був серед моря, а він сам один на землі. 48. Коли ж побачив, як вони втомилися веслуючи, бо вітер їм був противний, пішов до них близько четвертої сторожі ночі, ідучи по морю, і хотів минути їх. 49. Вони ж, побачивши, як він ступає по морю, гадали, що то примара, і закричали. 50. Усі бо уздріли його й занепокоїлись, а він вмить заговорив до них, кажучи:

– Будьте мужні: це я, не бійтесь!

51. І ввійшов до них у човен, і ущух вітер. Вони в собі вельми здуміли, понад міру, 52. бо не розуміли чуда з хлібами – серце в них було нечуле.

53. І, перепливши, прибули вони в землю генесаретську й причалили.

Святих мученків Трофима, Савватія й Доримедонта Мр. 26 зач.; 6, 45-53. «Будьте мужні: це я, не бійтесь!» (Мр 6,50) 

Цей євангельський уривок – один із найбільш вражаючих за силою своєї символіки та глибини. Учні в човні, серед темної ночі, протистоять хвилям і вітру. Вони втомлені, налякані, залишені самі. Їхній Учитель не з ними – Ісус піднявся на гору молитись. І саме тут, у цій темряві, Він несподівано з’являється, іде до них по морю. Не одразу вони Його впізнають. Навпаки – думають, що це примара, і кричать зі страху. А Він каже до них: «Будьте мужні: це я, не бійтесь!» Це не просто слова заспокоєння. У грецькому оригіналі звучить: ἐγώ εἰμι (еґó еймí) – «Я є». Це ті самі слова, які Бог промовив до Мойсея у пустелі: «Я є Той, Хто Є» (Вих 3,14). У цьому – об’явлення Божої присутності: Ісус – це Господь, Який приходить до своїх у момент слабкості, страху, темряви. І ця Його поява є не лише чудом, не лише фізичним наближенням Учителя, це – справжня теофанія, об’явлення Бога.

Цікаво, що учні дивуються і не розуміють того, що сталося. 

Євангелист Марко додає: «Бо не розуміли чуда з хлібами – серце в них було нечуле» (Мр 6,52). Отже, проблема – не лише в страху, а в закритості серця. Вони бачили численні діла Ісуса, брали участь у них, роздавали хліби, бачили нагодовану багатотисячну юрбу, але не зрозуміли, що все це говорить про Нього. Про Його єдність з Отцем, про те, що Він – Господь над усім: над хворобами, голодом, морем і страхом.

Для Марка ця сцена є відповіддю на запитання, яке апостоли ставили раніше після втихомирення бурі: «Хто ж це такий, що і вітер, і море Йому слухняні?» (Мр 4,41). Тут Ісус, знову приходячи до них по воді, неначе відповідає: «Я є». Але учні ще не здатні цього сприйняти – вони ще не дозріли у вірі.

Це також глибока алегорія нашого життя. Ми – в човні. Часом здається, що посеред ночі, серед хвиль, самі. Втома, протилежний вітер, безвихідь. Але саме тоді, коли ми найбільше не сподіваємось, Ісус приходить. Не завжди в тій формі, яку ми очікуємо. Можемо Його й не впізнати. Але Він приходить і каже: «Не бійся. Це я». І входить у наш човен. І буря стихає.

Особливо ці слова важливо почути тепер – під час війни, коли ми як народ переживаємо тривалу ніч. Протилежний вітер – це не лише ракети й обстріли, а також страх, втома, розчарування. У такі моменти Господь не завжди змінює обставини, але Він входить у наш човен. Він поруч. І ця присутність змінює все.

Зрештою, цей уривок не лише про страх і втіху. Він – заклик до довіри. І до зростання. Навіть коли ми, як учні, не все розуміємо, навіть коли серце ще не готове, Ісус не полишає. Навпаки – навчає, об’являється, провадить. І чекає нашої відповіді віри.

Чи дозволяю я Ісусові входити у мій човен тоді, коли важко і страшно? Чи намагаюсь впізнати Його голос серед бурі життя?

Слово благовісника