Святе Письмо з розважанням на 20 вересня

Апостол: 1 Кор. 125 зач.; 1, 26-29.

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.

26. Браття, гляньте на звання ваше: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом

Від Івана святого Євангелія читáння.

Ів. 30 зач. 8, 21-30.

21. Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

– Я відходжу, і ви мене шукатимете, і в грісі вашім помрете. Куди я йду, ви не можете прийти.

22. Юдеї казали:

– Чи не вб'є він, бува, себе самого, коли каже: куди я йду, ви не можете прийти?

23. Далі додав:

– Ви – здолу, я – згори. Ви – з цього світу, я – не з цього світу. 24. Тому я сказав вам: помрете у гріхах ваших; бо коли не увіруєте, що я єсьм, помрете у ваших гріхах.

25. Вони йому сказали:

– Хто ти?

Ісус відповів їм:

26. – Я той, що говорив до вас спочатку. Багато маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те у світі говорю.

27. Вони не збагнули, що він їм про Отця говорив. 28. Тоді Ісус мовив до них:

– Коли ви Сина чоловічого піднесете вгору, тоді взнаєте, що я єсьм і що від себе не чиню нічого, але як навчив мене Отець мій, говорю. 29. Той, хто послав мене – зо мною і не лишив мене самого, бо я завжди чиню те, що йому до вподоби.

30. Коли він говорив так, численні увірували в нього.

Субота по Воздвиженні

 Святих мучеників та ісповідників – великого князя Михаїла та боярина його Теодора, чернігівських чудотворців  Святого великомученика Євстатія і тих, що з ним Суботи:  Йо. 30 зач.; 8, 21-30.

У сьогоднішньому Євангелії Ісус говорить слова, які одночасно викривають і запрошують. Його діалог з юдеями – це драматичне протистояння світла і темряви, віри й упертості. Ісус каже: «Ви помрете у ваших гріхах, бо коли не увіруєте, що Я є, помрете у ваших гріхах». У цьому – не погроза, а болісна правда. Той, хто не пізнає, ким є Христос, не зможе вийти з темряви. А темрява – це не просто незнання, це життя без Бога, життя в гріху, що відлучає від джерела світла.

Коли Ісус каже: «Я є», Його слухачі чують більше, ніж просто «це Я». Це – відлуння імені Бога, об’явленого Мойсеєві в палаючому кущі: «Я Той, хто є». Тут Ісус промовляє до них не лише як пророк чи вчитель – Він виявляє Свою божественну природу. Проте юдеї не можуть чи не хочуть цього побачити. Іронія в тому, що саме тоді, коли вони Його «піднесуть» – тобто розіпнуть – тоді відкриється справжня Його слава. 

Хрест стане місцем об’явлення, де в стражданні та смерті виявиться глибина Божої любові. Як каже сам Ісус: «Коли піднесете Сина чоловічого, тоді взнаєте, що Я є».

У цьому тексті виринає одна з центральних тем Євангелія – визнання Ісуса як Того, хто прийшов від Отця. «Я нічого не чиню від себе, – каже Ісус, – але як навчив Мене Отець Мій, так і говорю». І саме тому, що Ісус чинить волю Отця, Він не сам. Його місія – не власна ініціатива, а послух. У цьому – джерело Його сили, авторитету, а також Його єдності з Отцем. Тут починає розкриватися таємниця Пресвятої Тройці: Син, що живе у повному злуці з Отцем, у любові й послусі.

Нас вражає і водночас торкає глибина особистого заклику Ісуса: «Коли не увіруєте, що Я є, помрете у гріхах ваших». Це не вирок, а останній шанс. Ісус приходить не осудити світ, а спасти його. Але ця спасительна дія не відбувається автоматично – вона вимагає віри. А віра – це не просто згода з якимись твердженнями, а глибоке довір’я, яке веде до навернення.

У кінці уривка читаємо: «Коли Він говорив так, численні увірували в Нього». Можливо, саме ця відкритість, простота і влада Його слів пробудила серця. Віра завжди залишається відповіддю. Бог ніколи не змушує, але завжди запрошує. І Його запрошення залишається відкритим для кожного покоління – також і для нас, які слухаємо це Слово сьогодні.

Цей уривок допомагає глибше зрозуміти, що означає вірувати в Ісуса. Це не лише визнати Його як добру людину, вчителя чи пророка. 

Це увірувати, що Він – «Я є», тобто Бог з нами, Той, хто відкриває Отця, і Той, через кого ми отримуємо спасіння. Це довіритись Йому не лише в добрі часи, а й тоді, коли навколо темрява – коли не розуміємо, коли боїмося, коли губимося.

Віра – це світло, яке веде крізь темряву. І тому, як каже Ісус, вона – єдиний шлях до життя. Бо без віри людина лишається у своїх гріхах не лише як у вчинках, а як у стані роз’єднання з Богом. А віра в Ісуса відкриває шлях до Отця, до світла, до спасіння.

Чи справді я визнаю в Ісусі Того, Хто «Я є» – єдиного Спасителя і Господа, джерело світла мого життя?

Слово благовісника