Святе Письмо з розважанням на 21 липня

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.

1 Кор. 134 зач.; 5, 9 – 6, 11.

9. Браття, я писав вам у листі не мати зносин з розпусниками. 10. Це не про розпусників цього світу взагалі, чи то зажерливі, чи грабіжники, чи ідолопоклонники, бо вам довелося б вийти з цього світу; 11. але писав я вам, щоб ви не мали зносин з тим, хто, називаючи себе братом, є розпусник чи зажерливий, чи ідолопоклонник, чи злоріка, чи п'яниця, чи грабіжник; з таким – навіть не їсти. 12. Чого б я мав судити тих, що зовні? Хіба ви не судите своїх? 13. Тих же, що зовні, буде Бог судити. Виключіть поганця з-поміж себе.

1. Хіба хто з вас, маючи справу до іншого, насмілиться судитись перед неправедними, замість перед святими? 2. Хіба не знаєте, що святі будуть судити світ? А коли ви будете світ судити, хіба ви недостойні судити куди менші справи? 3. Хіба не знаєте, що ангелів будемо судити? Оскільки більше дрібні справи! 4. Коли, отже, маєте суди про дрібні справи, настановляєте судцями таких, яких за ніщо вважається у Церкві. 5. Кажу це вам на сором. Хіба нема між вами ні одного мудрого, що міг би розсуджувати між братами своїми? 6. А тут брат з братом судиться, і то перед невірними! 7. Це взагалі вже для вас пониження, що судитеся між собою. Чого б вам краще не терпіти кривди? Чого б вам краще не зазнавати кривди? 8. Та ви, навпаки, самі чините несправедливість і кривду, та ще й братам!

9. Хіба не знаєте, що неправедні Царства Божого не наслідять? Не обманюйте себе самих: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні чужоложники, ні розгнуздані, ні мужоложники, 10. ні злодії, ні зажерливі, ні п'яниці, ні злоріки, ні грабіжники Царства Божого не наслідять. 11. І такими з вас деякі були; та ви обмились, та ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 56 зач. 13, 54-58.

54. В той час прийшов Ісус у батьківщину свою і навчав людей у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили:

– Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? 55. Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, і його брати Яків, Йосиф, Симон та Юда? 56. І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж йому це все?

57. І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм:

– Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.

58. І не зробив там багато чудес через їхню невіру.

Прпп. Симеона, Христа ради юродивого, та Івана, співпосника його
Св. прор. Єзекиїла
Мт. 56 зач.; 13, 54-58.

Вже кілька днів ми розважаємо над внутрішнім і зовнішнім світом людини. Сьогодні продовжимо це робити на основі текстів, які щойно чули. Апостол Павло чітко розрізняє людство на дві групи. Перша складається з тих людей, що є у Церкві, їх тут Павло називає братами, святими, а друга – з тих, що є поза Церквою, їх він окреслює як неправедних.

Апостол перелічує гріховні вади, які бере, як вважається, із греко-римського середовища, і, тим самим, непрямо визнає незмінну основу етичної поведінки. Проте, навіть коли у середовищі греко-римському були окреслені певні чесноти, етичні напрямні, то людина, яка навіть старалася вправлятися у чеснотах, не могла позбутися вчинених гріхів.

Люди, що такі гріхи чинили, царства Божого не успадкують без омивання, освячення і оправдання. Саме ці три чинники є важливими,
щоб увійти у Боже Царство. Апостол Павло, можна сказати, ділиться своїм власним досвідом, адже, як про це описують Діяння апостолів, саме представник Церкви Ананія звернувся до нього ще тоді, коли він був грішником, який переслідував Церкву: «Чому ж іще зволікаєш? Встань, охрестися та обмий твої гріхи, призвавши його ім'я» (Ді 22, 16). Хрещення відкриває перспективу освячення і оправдання.

Освячення – це те, що чинить Бог, єдино святий. Тільки Бог може долучити людину до своєї святості, а людина покликана виявляти цю
святість своїм життям. Ми вже розважали попередніми днями, що зовнішні прояви виявляють внутрішні засади людини. Тому апостол
Петро закликає: «Господа Христа святіть у ваших серцях» (1 Пт 3, 15). Ця святість від серця людини стає видима у ділах любові по відношенні до інших.

Оправдання ж визначає зміну людини: із неправедної у праведну. Ця зміна не може відбутися на основі діл людини, навіть тої, що знає
заповіді. Апостол Павло, який уважав себе праведним чоловіком згідно закону (Флп 3, 6), після зустрічі із воскреслим Христом усвідомив, що це був самообман. Тому він і каже: «Не обманюйте себе». Адже, ніхто не оправдається перед Богом ділами закону. Закон лишень виявляє гріх (Рим 3, 20). Тому він, зустрівши Христа, повчає, що важливо опинитися у Христі з праведністю, що походить від віри у Христа-Спасителя, яка є водночас даром Божим (Флп 3, 9). Тільки тому, що Син Божий помер на хресті за грішну людину, перед цією грішною людиною відкривається Царство Небесне, бо обмилися, освятилися, оправдалися іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога, якому належить слава навіки віків.

Слово благовісника