Святе Письмо з розважанням на 21 вересня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 203 зач.; 2, 16-20.

16. Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп'ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 37 зач. 8, 34 - 9, 1.

34. Сказав Господь:

– Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. 35. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. 36. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? 37. Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38. Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.

1. І сказав їм:

– Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.

Неділя 15-та по Зісланні Святого Духа, по Воздвиженні Віддання Воздвиження чесного й животворного Хреста Святого апостола Кодрата, що в Магнисії По Воздвиженні: Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9,1.

«Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за Мною…» В сьогоднішньому євангельському уривку слова Ісуса звучать дуже радикально. Його вимоги до учнів не залишають місця напівміркам чи компромісам. Це пряме запрошення увійти у справжнє учнівство – не лише інтелектом чи симпатією, а повнотою всієї своєї істоти, навіть ціною життя.

Ісус не заманює Своїх послідовників обіцянками комфорту чи успіху. Він чесно попереджає: дорога за Ним – це шлях хреста, шлях, де людина мусить «зректися себе» і «взяти свій хрест». Це заклик не до того, щоб просто змиритися з труднощами, а до цілковитої посвяти – до внутрішньої переміни, де вже не «я» у центрі, а Христос. Таке зречення не знищує особистість, а відкриває її справжню гідність – у свободі, яку дає любов, що сильніша за страх і за смерть.

Слова про «втрату душі» чи її «збереження» звучать як парадокс: той, хто «губить» душу заради Ісуса й Євангелія – той її спасає. Тут не йдеться лише про смерть мученика, а про щоденний вибір: жити не лише для себе, не будувати своє життя на зиску, безпеці чи славі, а на любові, яка віддає. Справжнє життя – не те, що ми тримаємо у себе, а те, що даруємо іншим. Людина, яка живе лише собою, замикається у вузькому світі страху і постійного обрахунку. Натомість той, хто вміє віддати – час, силу, знання, вміння, серце – той входить у повноту життя, яке не минає.

Ісус запитує: «Яка користь людині здобути весь світ, а занапастити свою душу?». Це питання ставить під сумнів логіку нашого світу. Ми часто вимірюємо успіх багатством, впливом, досягненнями – і можемо прогледіти головне: правдиву цінність душі. Господь нагадує, що все інше – тимчасове, а душа – вічна. Її не можна обміняти ні на славу, ні на комфорт. І навіть найуспішніше життя без Бога втрачає свій зміст.

Потім Ісус звертається до теми вірності: «Хто буде соромитися Мене і Моїх слів… того буде соромитися Син Чоловічий…». Це виклик сучасному християнину. У світі, де віра часом стає приватною справою, де слово «Ісус» звучить усе рідше, Ісус запрошує не соромитися належати Йому. Не боятися засвідчити свою віру, не ховати Євангеліє в кишеню, коли незручно.

Останні слова цього уривку викликали численні тлумачення: «Деякі з отут присутніх… не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості». Ймовірно, тут Ісус говорить не про кінець світу, а про те, як уже найближчим часом Його Царство виявиться з силою – у Воскресінні, у Зісланні Святого Духа, у поширенні Церкви. Незважаючи на відкидання, гоніння і смерть, діло Ісуса не зникне – вона вибухне могутністю Божої дії у світі. Це слова впевненості, сказані на тлі наближення хреста. Ісус не боїться, бо знає, що перемога вже близько.

Цей уривок – іспит для совісті. Чи я справді хочу йти за Ісусом, чи лише прагну Його благословень? Чи я готовий жити Євангелієм навіть тоді, коли воно веде через втрату, самозречення і невигоди? Чи є в мені сила сказати «так» хресту? Це не означає шукати страждань, але означає не тікати від правди й любові, коли вони вимагають жертви.

Чи готовий я щодня відрікатися від себе – не для того, щоб втратити, а щоб у Христі знайти справжню свободу і життя?

Слово благовісника