Святе Письмо з розважанням на 22 червня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

10. Браття, слава і честь, і мир усякому, хто добро чинить: юдеєві перше, потім грекові, 11. бо Бог не дивиться на особу. 

12. Бо ті, що згрішили, не маючи закону, без закону і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. 13. Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. 14. Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не маючи закону, самі собі закон; 15. вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхня совість і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, 16. в день, коли Бог, згідно з моїм євангелієм, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 9 зач. 4, 18-23.

18. В той час, коли Ісус проходив попри Галилейське море, він побачив двох братів: Симона, що звався Петро, і Андрія, його брата, що кидали сіті у море, бо були рибалки, 19. і мовив до них:

– Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.

20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.

21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Івана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи добру новину про царство і зціляючи всяку хворобу та всяку недугу в народі.

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 99 зач.; 8, 28-39.

28. Браття, знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30. яких же наперед призначив, тих і покликав; і яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.

31. Що отже скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32. Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас; як, отже, разом із ним не дасть нам усього? 33. Хто буде винуватити вибраних Божих, коли Бог оправдує, 34. хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше – й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.

35. Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36. Бо написано:

За тебе нас увесь день убивають,

уважають нас за овець, призначених на заріз.

37. Але в усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. 38. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

Від Матея святого Євангелія читáння.

25. Одного разу за Ісусом ішла велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання. 

1. Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; 2. і він, відкривши уста, почав навчати їх: 

3. Блаженні вбогі духом, 
бо їхнє царство небесне. 

4. Блаженні тихі, 
бо вони успадкують землю. 

5. Блаженні засмучені, 
бо будуть утішені. 

6. Блаженні голодні та спраглі справедливости, 
бо вони наситяться. 

7. Блаженні милосердні, 
бо вони зазнають милосердя. 

8. Блаженні чисті серцем, 
бо вони побачать Бога. 

9. Блаженні миротворці, 
бо вони синами Божими назвуться. 

10. Блаженні переслідувані за правду, 
бо їхнє царство небесне. 

11. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради. 

12. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. 

13. Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. 

Неділя 2-га по Зісланні Святого Духа Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського Мт. 9 зач.; 4, 18-23.

Благовіститель Матей передає нам чудову історію про покликання. 

Дуже гарне слово «покликання». Це щось, що є частиною нашого життя від самого народження і не завжди залежить від нас самих. Наші батьки «покликали» нас через народження до життя, «дали» кожному ім’я. Діти в школі дають нам «прізвиська». У дорослому віці нам також дають імена. Часто нам подобаються ці імена, часто ми їх недолюблюємо, а часто вони самі прилипають до нас - незважаючи ні на що. Ми бачимо, як це відбувається в житті апостолів, між ними є такі імена, як: «Сини грому», «Близнюк», «Зилот» і навіть ім’я «Петро», згадане в сьогоднішньому Євангелії, урочисто дане Симонові Христом. Це ім’я не тільки прижилося до нього, але й визначило, ким мав бути Петро. Він був скелею, на якій Христос побудував Свою Церкву. Покликання - це завжди є щось особисте. Воно відразу встановлює певні стосунки. Ісус завжди кликав на ім’я.  Він міг кликати по двох, але покликання все одно було і є особистим. Христос повністю бере на себе ініціативу покликання. Він входить у наше життя. Ісус не тільки входить у наше життя, але й у те, що ми робимо. Радикальні зміни ніколи не випереджають саме покликання і навіть не приходять разом з ним, а скоріше за все вони починаються після покликання. Ісус приймає нас такими, якими ми є, святими чи грішними, розумовими велетнями чи простаками, немає значення. Він використовує наші дари або навіть їх відсутність для Своїх цілей. Завдання, які б здавалися по-людськи неможливими, тепер Він сам робить можливими. Все, що Господь просить від нас - це повністю довіритися Йому.