Святе Письмо з розважанням на 22 вересня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 211 зач.; 4, 28 - 5, 10.

28. Браття, ми, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді той що родився за тілом, гонив того, що родився за духом, так і тепер. 30. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не унаслідить з сином вільної. 31. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

1. Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову. 2. Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не поможе. 3. Свідчу знову кожному, хто обрізується: він мусить увесь закон чинити. 4. Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті відпали. 5. Ми бо Духом від віри очікуємо надії оправдання, 6. бо у Христі Ісусі нічого не значать ні обрізання, ні необрізання, але віра, що діє через любов.

7. Ви бігли добре. Хто став вам на перешкоді, що ви правді не коритеся? 8. В цьому ви не йдете за тим, хто вас покликав. 9. Трохи закваски квасить усе тісто. 10. Я певний у Господі, що ви не матимете інших думок; та хто баламутить вас, буде осуджений, хто б він не був.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 27 зач. 6, 54 - 7, 8.

54. В той час, як Ісус вийшов із човна, пізнали його люди землі Генезаретської 55. і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він пробував. 56. І куди він тільки приходив, у села, чи міста, чи в слободи, клали на майданах хворих і просили його, щоб їм можна було бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.

1. Фарисеї й деякі з книжників, що були з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса. 2. І бачили, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими, руками. 3. Фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, 4. і, вернувшися з торгу, не споживають, поки себе не покроплять; ще багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків і мосяжного посуду. 5. Питають, отже, його книжники та фарисеї:

– Чому твої учні не живуть за переданнями старших і їдять немитими руками?

6. Він відповів їм:

– Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано:

Народ цей устами мене почитає,
серце ж їхнє далеко від мене;
7. та вони марно мене почитають, 
навчаючи наук – наказів людських.

8. Занедбавши заповідь Божу, притримуєтеся людського передання: миєте глечики та кухлі й ще багато в тому роді.

22 вересня Понеділок Святого священномученика Фоки, єпископа Синопійського Святого пророка Йони Преподобного Йони, пресвітера107
Мр. 27 зач.; 6, 54 – 7, 8.

«Цей народ устами Мене шанує, серце ж їхнє – далеко від Мене» (Мр. 7,6) Сцена, з якої починається сьогоднішній уривок, є типовою для служіння Ісуса: зцілення, натовп, люди, які несуть хворих навіть на ношах, щоб хоч доторкнутися краю Його одежі. Вже саме це – промовисте свідчення віри. Марко підкреслює, що ті, хто торкався, оздоровлювалися. Це був не просто акт надії, а глибоке переконання: в Ісусі діє Божа сила.

І тут різкий контраст. У центрі другого епізоду не віра, а релігійний формалізм. Фарисеї та книжники дорікають Ісусові: Його учні не дотримуються передань старших. Вони не миють рук, чаш, глечиків, лав. Їхня увага – не на те, чи хтось зцілений, чи хтось увірував, а на те, чи все зроблено «як слід». Вони більше занепокоєні дотриманням ритуалів, ніж станом людського серця.

Цей уривок відкриває глибоку правду про Божу педагогіку. 

Катехизм каже: «Прихід Сина Божого на землю – настільки велика подія, що Бог бажав приготувати її протягом віків» (ККЦ 522). Старозавітні обряди, закони, жертви – це шлях, яким Бог вів свій народ. Але з приходом Ісуса все змінюється: тепер важливо не лише виконання, а істинний сенс. Не зовнішня чистота, а чистота серця.

Зовнішні жести й обряди завжди мали символічне значення. Як навчає Церква: «Бог промовляє до людини через видиме творіння... вода і земля, дерево і плоди говорять про Бога» (ККЦ 1147). Літургія Церкви приймає ці знаки, освячує їх і надає їм глибшого сенсу. Але коли знак втрачає зв’язок із внутрішнім, коли обряд стає самоціллю – тоді ми опиняємося на боці фарисеїв.

Ісус не відкидає значення традиції. Але Він викриває лицемірство – коли традиція використовується для прикриття байдужого серця. 

Фарисеї, замість того щоб побачити в Ісусі виконання обітниць і справжнє джерело освячення, обмежуються зовнішнім. Вони втрачають зміст, бо не бачать Самого Бога, Який діє перед ними.

Справжня релігійність починається із зустрічі. Саме тому у першій частині уривку люди так прагнули доторкнутися до Ісуса. Вони не ставили релігійних умов – вони довіряли. У другій частині – все навпаки. Вони наче вже знають усе про Бога, але в їхньому серці немає довіри, лише докір.

Для нас це застереження: чи не зосереджуємось ми надто на зовнішньому? Чи не прикриваємо релігійними звичаями внутрішню порожнечу? Звичаї, піст, молитва, відвідування храму – все це важливо. 

Але без живого зв’язку з Ісусом вони не освячують, бо самі по собі не спасають. Вони – дорога до Бога, але не замінять самого Бога. І саме Церква, спільнота віруючих, вчить нас переживати ці знаки глибоко, з вірою.

Тому цей уривок – заклик до щирості: Бог бачить серце. І як колись обличчям до обличчя стояли книжники перед Ісусом, так і ми сьогодні постаємо перед Його Словом. Він став близьким, щоби нас торкнутись. 

Чи дозволю я Йому очистити не лише мої руки, а й серце?

Чи в моєму духовному житті є речі, які я виконую з рутинної звички, без живої зустрічі з Христом? Як я можу знову наблизити своє серце до Нього?

Слово благовісника