Святе Письмо з розважанням на 23 вересня

Апостол: Гал. 210 зач.; 4, 22-31.

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

22. Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого ж від вільної. 23. Та той, що від рабині, народився за тілом, той же що від вільної – за обітницею. 24. Це має інше значення: ті дві жінки – два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це – Агар. 25. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зо своїми дітьми. 26. Але вишній Єрусалим – вільний, він мати всім нам. 27. Написано бо: 

Веселися, неплідна, що не родиш! 

Возкликни, рада та весела, ти, що мук породіллі не знала, 

бо у покинутої дітей більш, ніж у тієї, що має чоловіка. 

28. Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді той що родився за тілом, гонив того, що родився за духом, так і тепер. 30. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не унаслідить з сином вільної. 31. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 2 зач. 1, 5-25.

5. В той час був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім'я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, на ім'я Єлисавета. 6. Були вони обоє праведні перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. 7. Але вони були бездітні, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були похилі віком.

8. Ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом 9. згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти у храм Господній і кадити. 10. А вся сила народу під час кадіння молилася надворі. 11. Тоді з'явивсь йому ангел Господній, стоячи праворуч кадильного жертовника. 12. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. 13. Ангел сказав до нього:

– Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Іван. 14. Він буде тобі радість і веселість, і багато радітимуть з його народження, 15. бо він буде великий в очах Господніх; не питиме він вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом Святим вже з лона матері своєї, 16. і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. 17. Сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ достойний.

18. Захарія сказав до ангела:

– По чому знатиму це ? Я бо старий і жінка моя на схилі віку свого.

19. Ангел озвавсь до нього:

– Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано говорити з тобою та принести тобі цю благовість. 20. Ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які збудуться свого часу.

21. Люди чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у храмі. 22. Коли він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він бачив видіння у храмі. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.

23. Як кінчилися дні його служби, він вернувся до свого дому. 24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, і таїлася п'ять місяців, кажучи:

25. – Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.

Зачаття чесного славного пророка, предтечі і хрестителя Господнього Івана
Ряд.: Мр. 28 зач.; 7, 5-16.
Предтечі: Лк. 2 зач.; 1, 5-25.
Мр. 28 зач.; 7, 5-16 

У центрі сьогоднішнього євангельського уривка є одне з найважливіших питань: що робить людину чистою або нечистою перед Богом? Епізод починається із зауваження фарисеїв, які зауважують зовнішнє: руки, ритуали, традиції. Вони вважають, що саме дотримання цих обрядів захищає людину від осквернення. Але Ісус змінює саму рамку мислення: Він не лише відповідає на закид, а піднімає розмову на глибший рівень – до серця, до того, що справді визначає стан людини перед Богом. Його слова радикальні: не зовнішні речі роблять людину нечистою, а внутрішні – думки, наміри, слова, вчинки, які виходять із серця.

Відомо, що для юдейського способу життя питання чистого і нечистого було не лише релігійною практикою, а й способом ідентичності – межа між святістю і світськістю, між Божим і звичайним. 

Проте Ісус перевертає цю перспективу. Він каже, що не їжа чи обряд визначає людину перед Богом, а те, що виходить з її серця: думки, бажання, слова, вчинки.

Ісус продовжує і перераховує те, що справді осквернює людину: «з нутра бо, з серця людини, виходять недобрі помисли, розпуста, злодійство, душегубство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, гордість, безум» (вв. 21–22). Усе це – не зовнішні впливи, а внутрішні пориви, які вказують на глибший духовний стан. Серце стає тим місцем, де вирішується, чи людина йде за Богом, чи обирає шлях гріха.

Ісус не просто вказує на внутрішнє як джерело нечистоти, Він відкриває нову реальність стосунків із Богом. Уже не обряди чи чисто обрядові закони визначають, хто близький до Бога, а стан серця і здатність прийняти Боже Слово. Це особливо важливо для розуміння місії Церкви: через Ісуса межі між «чистими» і «нечистими», між «своїми» і «чужими» перестають бути визначальними. Усі – і євреї, і язичники – запрошені до нової спільноти, де критерієм приналежності є відкритість до Бога і прагнення жити в правді. 

Для ранньої Церкви ці слова Ісуса стали глибоко визвольними. 

Вони відкривали шлях до універсальної спільноти віруючих, не обмеженої ритуальними правилами, а зосередженої на оновленні серця через віру і благодать, насамперед через Таїнства – особливо Сповідь, яка очищає серце, і Євхаристію, яка єднає з Христом.

Цей уривок також нагадує нам про важливість внутрішньої чесності. Часто ми можемо зосереджуватися на зовнішньому вигляді нашої віри: чи я відвідую храм, чи молюся регулярно, чи дотримуюся звичаїв. Але Ісус питає про серце. Чи є в ньому довіра до Бога? Чи я визнаю свої гріхи? Чи стараюся жити в правді, любові, милосерді?

Сьогодні, як і тоді, існує спокуса звести релігійне життя до зовнішніх приписів. Але Господь кличе нас до глибини: до покаяння, до навернення, до чистоти серця. Лише з чистого серця можуть виходити добрі плоди. Саме тому в блаженствах Ісус каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт 5:8).

Чи шукаю я вірності Богові лише у звичних релігійних формах, чи дозволяю Йому формувати моє серце, думки, слова і вчинки?

Лк. 2 зач.; 1, 5-25 «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана…» (Лк 1:13) Євангельський уривок про зачаття Івана Предтечі веде нас у глибину біблійної віри: в досвід довгого очікування, молитви, сумніву та Божого втручання, що змінює долю.

Захарія і Єлисавета – літня бездітна пара. Вони обоє праведні, вірні, але безпліддя стало їхнім хрестом. У біблійній культурі це не лише особистий біль, але й ознака наче забутості Богом. Та в цій темряві лунає світло Божого Слова: «Твоя молитва вислухана». Це ангел Гавриїл приносить вістку: Єлисавета зачне і народить сина. І ця дитина не буде просто відповіддю на батьківське прохання, а стане пророком, предтечею, голосом у пустелі, що готує шлях Господеві.

Подія зачаття Івана є Божим знаком, що новий етап в історії спасіння розпочався. Все починається з тиші храму, з молитви, з кадильного диму, що підноситься до небес. І саме тут, у центрі культу Старого Завіту, починає звучати Новий Завіт – з вуст ангела, з обітниці про Івана.

Цікаво, що Захарія, праведник, не вірить одразу. Він хоче підтвердження. Його реакція – цілком людська. Але вона розкриває духовну напругу: навіть той, хто служить Богові усе життя, може засумніватися, коли обітниця перевищує людське уявлення. Тому Захарія замовкає. Мовчання стає і покаранням, і знаком. Протягом дев’яти місяців він споглядатиме, як росте життя у лоні його дружини, як Бог чинить чудо в його домі. Мовчання вчить довіри.

А Єлисавета приймає дар з великою скромністю. Вона не виголошує промов, не шукає визнання. Її слова тихі: «Господь зглянувся…» – але сповнені вдячності. Вона відходить у тишу, щоб дати місце чуду. В її поставі бачимо приклад справжньої віри – без доказів, без шуму, але з глибоким прийняттям.
Іван буде великим пророком, «наперед ітиме з духом та силою Іллі», але все починається з покірного «так» двох літніх людей і з Божого втручання, що розпочинає все наново. Його зачаття – знак, що Бог не забуває Свій народ, навіть якщо відповідь приходить пізніше, ніж ми очікуємо.

Зачаття Івана Хрестителя – це не лише особиста історія сім’ї Захарії, а передвістя народження Спасителя. Це етап Божого задуму, коли навіть фізичне безпліддя не є перешкодою Його волі. Бог вірний Своїм обітницям. Він чує молитву. Але Його час – це не наш час.

Чи дозволяю я Богові діяти в мені та через мене, навіть тоді, коли Його обітниці здаються запізнілими або неможливими?

Слово благовісника