Святе Письмо з розважанням на 26 червня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 98 зач.; 8, 22-27.

22. Браття, знаємо, що все сотворіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.

23. Не тільки воно, але й ми самі, що маємо первоплід Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла, бо ми надією спаслися. 24. Надія, яку хто бачить, не надія; бо коли хто що бачить, чого ж тоді надіятись? 25. Якже ми надіємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало.

26. Так само й Дух помагає нам у немочі нашій. Про що бо нам молитися, як слід не знаємо; та сам Дух заступається за нас стогонами не мовними. 27. Той же, хто вивідує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 37 зач. 10, 23-31.

23. Сказав Господь своїм учням: Коли будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше. Істинно кажу вам: не встигнете обійти міст ізраїльських, як прийде син чоловічий.

24. Учень не є понад учителя, ні слуга понад пана свого. 25. Досить для учня, коли стане, як його вчитель, а слуга – як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше – його домашніх.

26. Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним. 27. Що вам кажу в темноті, кажіть при світлі; і що чуєте на вухо, звіщайте з покрівель.

28. Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; бійтесь радше того, хто може погубити душу й тіло в пеклі.

29. Хіба не за шага продається пара горобців? Проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. У вас все волосся на голові пораховано. 31. Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.

Преподобного отця нашого Давида, що в Солуні 

Блаженного священномученика Андрія Іщака, пресвітера Блаженних священномученика Миколи Конрада, пресвітера, і мученика Володимира Прийми, співця Мт. 37 зач.; 10, 23-31.

Найгірше у духовному житті від внутрішних чи зовнішних переслідувань - є «знеохота». До всяких переслідувань людина може звикнути, бо, скоріше-пізніше, вони минуть. Але, коли знеохота закоріниться в наших душах - тоді приходить духовна хвороба! Знеохота руйнує багато християнських покликань, аніж будь-які переслідування. 

Знеохота - це спокуса цілком піддатися, щоб все покинути, залишити те, що ми добре розпочали і десь шукати собі «солодшого і легшого» життя. 

У знеохоченні, все що ми робили до тепер, виглядає так, що все пішло «на марно». I для цього маємо сильні Христові слова: «Не є учень понад учителя, ані слуга над пана свого» (Мт. 10, 24). Потрібно, щоб ти ставав подібними до Господа у Його житті. Корінь знеохоти полягає в тім, що в нас виробляється вражіння, що все залежить тільки від нас самих. Ми чуємось нездатними зробити якусь переміну у своєму власному житті, чи в нашій праці, чи взагалі в людях. В боротьбі проти духовної знеохоти, пам’ятаймо: - Основна справа - це не наша робота! Це Христова праця. Він нас покликав і Він у нас діє своєю благодаттю. Тому підтримуймо молитовний зв’язок з Ісусом, який ніщо інше не замінить. - З витривалістю приходиться уподібнення до Христа. - В кінці кінців, наша місія в Бозі не завершиться, ані наш вплив у цьому світі. Всі наші маленькі жертви, зроблені з любові до Бога - є Ним пораховані. Як «пара горобців» (найменша жертва у Єрусалиській святині) - оцінена Богом Отцем, то наскільки більші є наші жертви! - Наше християнське покликання свідчити Христа терпить поразки до тієї міри, наскільки ми на це дозволяємо і коли його покидаємо. Знеохота нас може повалити тільки тоді, коли ми думаємо виключно про себе і ставимо себе на місці Бога наче б все залежало від нас. Не все залежить від нас - ми в Божих руках! Не втікаймо від Його милосердних рук! Ми самі по собі немічні! Тому св. Павло бачив у своїх немочах не свою, а Божу Силу. «Дух допомагає нам у немочі нашій» (Рим. 8, 26), пише він до Римлян. Божий Серцевідець «заступається за святих згідно з Божою волею» (Рим. 8, 27).

 СЛОВО БЛАГОВІСНИКА 
ПАТРІАРША КОМІСІЯ УГКЦ У СПРАВАХ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ