Святе Письмо з розважанням на 26 травня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 39 зач.; 17, 1-15.

1. В тих днях Павло й Сила, перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. 2. За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи, 3. виясняючи і доводячи з Писання, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей є Христос, той Ісус, якого я вам звіщаю.

4. І деякі з них дали себе переконати, і пристали до Павла та Сили, і велике число богобоязливих греків, і жінок знатних чимало. 5. Але юдеї, повні злоби, зібрали з майдану якоїсь наволочі, збили докупи натовп і стали підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу. 6. І не найшовши їх, новолікли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи:

– Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ, прийшли сюди. 7. Ясон прийняв їх до себе. Усі вони повстають проти наказів кесаря, говорячи, що є інший цар – Ісус.

8. Так вони збунтували народ та начальників, які це слухали. 9. Взявши від Ясона й інших заклад, вони їх відпустили.

10. Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, і ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв. 11. Ці були шляхетніші від солунян: вони прийняли слово з повним запалом і щодня досліджували Писання, чи воно так. 12. Багато з них увірували, і поважних грецьких жінок і чимало чоловіків. 13. Якже довідались юдеї з Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати та бунтувати народ. 14. Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов до моря, Сила ж і Тимотей зостались там. 15. Ті, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і вернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього чимскорше.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 40 зач. 11, 47-57.

47. В той час зібрали фарисеї та первосвященики раду на Ісуса й говорили:

– Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес!

48. Якщо ми лишимо його так, усі увірують у нього і прийдуть римляни, знищать місто наше й народ наш!

49. Один же з них, Каяфа, що був первосвящеником того року, мовив до них:

50. – Ви не розумієте нічого і не знаєте, що ліпше буде вам, коли один чоловік помре за народ, а не ввесь люд загине.

51. Сказав він це не від себе самого, але тому що був первосвящеником того року і пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й щоб зібрати в одно розсіяних дітей Божих. 53. Від того, отже, дня вони радились між собою, як би його вбити.

54. Тому Ісус не ходив уже більше явно серед юдеїв, але пішов звідти в околицю біля пустині, у місто., зване Ефраїм, і пробував там з учнями своїми. 55. Наближалася юдейська Пасха, і багато людей з краю прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56. Вони шукали Ісуса і, стоячи у храмі, говорили між собою:

– Як вам здається? Чи не прийде він на свято?

57. Первосвященики ж і фарисеї дали були наказ, що коли хто довідається, де він, має донести, щоб його схопити.

26 травня Понеділок
Св. ап. Карпа Ів. 11:47-57

Ми у Євангелії чуємо як первосвященник Каяфа зовсім нехотячи пророкує про Ісуса Христа: «ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не весь люд загине». Він сам би й не думав віддати своє життя за
народ, якому служив. Набагато легше на когось перекласти таку місію. У наші часи теж легше кричати «Героям слава» чим самому взяти на себе місію рятувати народ. Навіть у нашому гімні співаємо, що «душу й тіло ми положим за нашу свободу», але нелегко ці слова втілити в життя.

Не раз люди невіруючі або навіть противники Бога говорили речі, якими насправді виражали глибокі християнські правди. Наприклад, німецький філософ-матеріаліст Людвік Феєрбах сказав, що «людина
стається тим, що вона їсть». Прекрасні слова про Пресвяту Євхаристію, адже споживаючи Тіло й Кров Ісуса Христа ми стаємо з Ним одним цілим. Або сповідник атеїзму Фрідріх Ніцше проголосив, що «Бог помер». А й насправді Бог помер, що ми мали життя. Пригадаймо теж як під час в’їзду Ісуса до Єрусалиму фарисеї
казали Йому заборонити людям прославляти Його як Месію-Царя. Він їм відповів: «Коли ці замовчать, кричатиме каміння». Дійсно, якщо ми - віруючі перестанемо прославляти Бога своїми устами на молитві та
своїм життям, то кричатиме каміння, тобто Бог промовлятиме навіть через невіруючих, через історичні події та потрясіння. Але все-таки краще, щоб про Нього свідчили ті, хто має це робити, хто пережив зустріч з Живим Богом.

Слово благовісника Патріаршої  комісії УГКЦ у справах євангелізації