Святе Письмо з розважанням на 28 липня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 116 зач.; 15, 1-7.

1. Браття, ми, сильні, мусимо нести немочі кволих, а не самим собі догоджати. 2. Кожний з нас нехай намагається догодити ближньому на благо, для будування. 3. Бо й Христос не сам собі догоджав, а як написано: зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене. 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас навчає Писання. 5. Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

7. Тому будьте приязливі один до одного, як і Христос був до вас на Божу славу.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 33 зач. 9, 27-35.

27. В той час, як Ісус відходив, слідом за ним пішли два сліпці, кричачи:

– Помилуй нас, сину Давидів!

28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, і він спитав їх:

– Чи віруєте, що я можу це зробити?

– Так, Господи! – вони йому кажуть.

29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, кажучи:

– Нехай вам станеться за вашою вірою!

30. І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм:

– Глядіть, щоб ніхто не знав про це.

31. Та вони, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.

32. Як вони виходили, привели до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи:

– Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі.

34. Фарисеї ж говорили:

– Він виганяє бісів князем бісівським!

35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.

Свв. апп. і дияконів Прохора, Никанора, Тимона й Пармена

Мт. 65 зач.; 16, 1-6.

Сьогодні, на основі слів апостола Павла, розважмо над тим, що стосується проповідування Євангелія і над нагородою за це проповідування. Звернімо увагу, як апостол робить розрізнення і приймає вибір проповідувати Євангеліє, не беручи за це нагороди.

Павло був покликаний до проповідування Євангелія після зустрічі із воскреслим Ісусом по дорозі до Дамаску. Павло ішов туди переслідувати усіх тих, що вже звіщали Євангеліє. Він бо, хоча й належав до фарисейської течії, яка вірила у воскресіння з мертвих, не вірив, що власне Ісус з Назарета воскрес. У цьому він був переконаний на основі як тексту Втор 21, 22-23, так і самого засуду Ісуса синедріоном. Вважаючи Ісуса переступником Закону і проклятим самим Богом, на основі тексту Второзаконня, Павло переслідував Церкву. Тому, коли він зустрівся із воскреслим Ісусом, він переосмислив свою поведінку як гонителя Церкви. Потім у Посланні до Галатів він чітко зазначає, що Євангеліє він отримав не за людською мірою (Гал 1, 11-12). Павло сприйняв це об’явлення воскреслого Ісуса як велике милосердя Бога щодо нього як гонителя Церкви.

Як учитель Закону він добре знав, які були звичаї у єврейському народі і якою є відповідь на запитання: «Хіба не знаєте, що ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника?»

Він знає, що у Церкві це також приймалося, адже, Ісус навчав, що робітник є достойний своєї нагороди. Павло сам заохочував підтримувати проповідників Євангелія і тих, хто навчає у Церкві. Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає слова (Гал 6, 6). У Посланні до Тимотея знаходимо наступні слова: «Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, передусім ті, що працюють словом і навчанням. Бо Писання говорить: «Не зав'язуй рота волові, що молотить»; і «Робітник - гідний своєї нагороди» (1 Тим 5, 17-18).

Павло і сам приймав фінансову допомогу, особливо від спільноти з міста Филипи, коли він був у місті Солунь (Флп 4, 15-18). Павло користується також і гостинністю спільнот. Проте, він міг собі це дозволити лише тоді, коли бачив щирість у цій підтримці, бачив дар від серця. Якщо ж він цього не зауважував, то тоді він цього не приймав, щоб бува не розцінили його проповідування Євангелія як мету заробітку. Тому апостол також працював і своїми руками, щоб заробити собі на прожиток і не бути тягарем для спільноти.

Павло чітко розумів, що має право на винагороду за проповідування Євангелія. Проте, беручи до уваги як своє минуле переслідувача Церкви, так і стан спільнот, він також приймав рішення не користуватися правом винагороди за проповідування Євангелія.

Отже, Павло розпізнав велику Божу милість де себе; він звертав увагу на стан тих, хто був поряд і не бажав бути для них тягарем; розпізнавав щирість у стосунках; приймав рішення, шукаючи користі не особистої, але, радше, інших.

Господи, навчай нас духовно розпізнавати те, що було б добре для нас, не шкодило б іншим і вело б до прослави тебе через проповідування Євангелія.

Слово благовісника