Святе Письмо з розважанням на 29 серпня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 33 зач.; 13, 25-33.

25. В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: «Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний взуття розв'язати».

26. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. 27. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його і, засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. 28. І не найшовши в ньому ніякої вини смерти, вимагали у Пилата вбити його. 29. А коли виконали все, що було написано про нього, зняли його з хреста й поклали до гробу. 30. Та Бог воскресив його з мертвих, 31. і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. 32. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. 33. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 24 зач. 6, 14-30.

14. В той час почув цар Ірод про Ісуса, бо ім'я його стало явним, – і казав, що Іван Христитель воскрес із мертвих, і тому чудодійні сили діють у ньому. 15. Інші ж твердили: то – Ілля, а ще інші: то пророк – один із пророків.

16. Дочувши про те, Ірод мовив:

– То Іван, якому я відтяв голову; він устав із мертвих.

17. Бо то був той Ірод, що послав був схопити Івана і зв'язав його в темниці задля Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, бо оженився був з нею. 18. Іван казав Іродові:

– Не личить тобі мати жінку брата твого.

19. Іродіяда ж лютилась на нього й бажала убити його, та не могла, 20. бо Ірод боявся Івана, знаючи, що він був чоловік справедливий і святий, і беріг його. Слухаючи його, він дуже непокоївся, однак слухав його охоче.

21. Як же настав сприятливий час, коли Ірод у день свого народження справляв бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, 22. увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала і догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині:

23.– Проси в мене, чого бажаєш, я дам тобі, хоч би й половину мого царства.

24. Вийшла вона й каже матері: –

 Чого маю просити?

Вона ж відповіла:

– Голову Івана Христителя!

25. І зараз же, увійшовши хутенько до царя, дівчина попросила:

– Хочу, щоб ти дав мені негайно на полумиску голову Івана Христителя.

26. Цар вельми засмутився, та задля присяги й гостей не хотів їй відмовити. 27. І послав цар відразу свого прибічника, наказавши йому принести голову Івана. 28. Пішов той, відтяв йому голову у в'язниці, приніс її на полумиску й подав дівчині, а дівчина дала її матері. 29. Учні його довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його до гробу.

30. Апостоли вернулися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.

Усікновення чесної голови чесного і славн. прор., предтечі і хрестителя Івана Мр. 24 зач.; 6, 14-30. 

«Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» Роль особи Івана Хрестителя в житті царя Ірода можна порівняти до ролі совісті або сумління в нашому житті – цього внутрішнього голосу, який допомагає нам розрізняти добро і зло. Бог вклав в наше нутро свій голос, який звучить навіть в тих, хто не є християнином чи взагалі віруючою людиною. 

Апостол Павло говорить, що невіруючих Господь буде судити саме по тому чи вони прислухалися до своєї совісті (природнього закону) та чи так робили. «Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, - в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа» (Рим. 2:14-16). Віруючих Бог буде судити згідно того чи вони жили по вірі. Адже вони пізнали правду і живого Бога й тому в них більша відповідальність, але й більша нагорода.

Совість «гризла» Ірода, бо він розумів, що вчинив не правильно , взявши за дружину жінку свого брата. Але в нього вже не було сили та бажання виправляти своє життя. Можемо лише уявити яке внутрішнє роздертя він переживав. «Непокоївся він дуже». Отже не мав душевного спокою, це його з’їдало. Перед ним було два рішення: змінити життя згідно Божого закону, тобто навернутися, або «закрити рота» совісті. На жаль він вчинив друге. Він по суті закрив свої вуха на Божий голос, який кликав його до спасіння.  

Слово благовісника