Святе Письмо з розважанням на 30 червня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 102 зач.; 9, 18-33.

18. Браття, Бог, кого хоче, того милує і, кого хоче, того чинить заскорузлим.

19. Скажеш, отже, мені: чому іще він докоряє? Хто бо може противитися його волі? 20. Чоловіче, хто ти, що сперечаєшся з Богом? Хіба твір може сказати творителеві: навіщо зробив єси мене так? 21. Хіба гoнчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22. Хоча Бог, хотячи показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибіль, 23. все ж таки він показав багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі наперед приготував для слави, – 24. на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

25. Як і в Осії він говорить:

Назву не мій народ моїм народом 
і нелюбу – улюбленою.

26. І на тім місці, де було їм сказано: ви не мій народ, 
там їх назвуть синами Бога живого.

27. Ісая ж про Ізраїля каже: хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться, 28. Господь бо вповні й скоро виконає своє слово на землі. 29. І як прорік Ісая: якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б як Содома і стали б подібні до Гомори.

30. Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що походить від віри; 31. Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досягнув закону праведности. 32. Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спіткнулись об камінь спотикання, 33. як написано:

Ось кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння, 
хто вірує в нього, не осоромиться.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 40 зач. 11, 2-15.

2. Одного разу, почувши у в'язниці про діла Христові, Іван через своїх учнів послав спитати його:

3. – Ти єси той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?

4. У відповідь на це Ісус сказав їм:

– Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите: 5. сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується добра новина. 6. Щасливий, хто через мене не спіткнеться.

7. Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Івана:

На що ви вийшли дивитися в пустиню? На тростину, яку колише вітер?

8. На що ви вийшли дивитись? На чоловіка, одягненого в м'яку одежу? Таж ті, що носять м'яку одежу, сидять у царських палатах.

9. Чого ж тоді ви вийшли? Бачити пророка ? Так, кажу вам, і більше як пророка. 10. Це той, про якого написано:

Ось я посилаю мого посланця перед тобою, 
що приготує тобі дорогу перед тобою.

11. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Христителя; однак найменший у царстві небеснім більший від нього. 12. Від часів Івана Христителя і понині царство небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його.

13. Усі бо пророки й закон пророкували до Івана. 14. І коли хочете знати, він – Ілля, що має прийти. 15. Хто має вуха, нехай слухає.

Собор святих славних і всехвальних дванадцяти апостолів

Блаженного священномученика Василія Величковського Мт. 40 зач.; 11, 2-15. 

Мр. 12 зач.; 3, 13-19.

 (Мт. 11, 2-15) Святе Євангеліє від Матея сповіщає нам про ув’язнення Івана Хрестителя і що він послав своїх учнів поставити Ісусові кілька конкретних запитань. Можливо ми думаємо, що Іван вже знав всі відповіді про Ісуса, але ні, навіть в нього були питання до Ісуса. 

Цей євангельський уривок може трохи потішити нас, бо, якщо Іван Хреститель, як могутній Пророк, строга і надзвичайно покірна людина, яка користувалася такою високою пошаною серед євреїв, мав запитання до Господа, то для нас теж нормально мати багато запитань до Ісуса і цього непотрібо соромитися. Іван Хреститель не просто сидить над цими питаннями і щось собі міркує... Ні... Іван бере ініціативу і посилає посланців до Ісуса. Тож замість того, щоб просто безконечно медитувати над питаннями, він вживає твердих і рішучих дій, і посилає своїх учнів шукати відповіді в самого Ісуса. Що робить Ісус? А Ісус не відповідає словесними потвердженнями про Нього самого; Він лише просить Іванових посланців відкрити очі і побачити життєві докази про Ісуса та всіх чудес, які він зробив. Ісусу було б легше заспокоїти Івана звичайним способом, але він просить Івана далі продовжувати глибше входити в таємницю його власної віри. Ми не можемо перед Божим Таїнством віддавати перевагу власному мисленню чи довіряти власному розуму, якщо це нам не буде об’явлене Отцем. Ми покликані спробувати увійти в розум Ісуса через Його слова і життя, і починати думати звідти; «Для мене бо життя - Христос» (Фил. 1, 21); моє життя - є в Ньому, через Нього і з Ним.

(Мр. 3, 13-19) Ісус проводить всю ніч на молитві, потім спускається згори і створює спільноту дванадцятьох. Мета зрозуміла: залишитися з Ним, тобто переживати Його в собі, проповідувати Євангеліє та виганяти лукавого. Це все. Це є Церква: спільнота тих, хто буде з Ним, хто проповідує Євангеліє, хто виганяє лукавого. Більше нічого від Церкви не потрібно вимагати, іншого від неї не непотрібно очікувати. А ще подивугідне є те, що, коли цей список переглядаємо, то ніби нічого дивного. Ці дванадцять імен добре закарбувалися в історії. Якби ми не мали за плечима дві тисячі років катехизму, ми б підскочили зі здивування, читаючи цей список! Дванадцять імен, що вказують на дванадцять протилежних, непримиренних особистостей. Ісус об’єднує простих рибалок та розумних, ультра традиціоналістів, таких терористів, як Яків і Зилоти, таких як Симон, ортодоксальних євреїв та збирачів податків... Який виклик! Більше цього: Ісус молився цілу ніч, щоб мати зі собою ще й таку людину, як Юда. Чи Господь помилився? 

Ще й під хрестом усі втечуть, можливо, Ісус хоче сказати нам щось нове і вражаюче. Зрозуміймо одне, ця перша спільнота, модель, яка нас повинна завжди надихати і вона надихає Церкву, аж досі, і нам є над чим тут подумати. Церква не збирає людей першого класу, праведних, досконалих, правильних... Церква не є клубом людей з однаковими культурно-релігійними інтересами. Ні. Церква - це зібрані Господом люди, такі різні, але об’єднані одним Христом. Це є Церква: люди, зібрані Словом, які йдуть до повноти Царства. Все решта, це фольклор і хореографія, культурні епохальні нашарування. Церква - це не є досконалі люди, а, перш за все, прощені і примирені у Христі грішники. 

Цілу ніч Господь молився, щоб вибрати дванадцятьох апостолів, таких подібних до нас у нашій немочі, щоб здійснити Свою віковічну мрію – зібрати живу спільноту людей, які свідчитимуть, попри власну крихкість те, що вони належать Йому, що вони є світичами Його Світла і що через нас Він хоче розпалити Свою любов у цьому світі.

СЛОВО БЛАГОВІСНИКА 
ПАТРІАРША КОМІСІЯ УГКЦ У СПРАВАХ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ