Святе Письмо з розважанням на 30 листопада

До Ефесян послання святого апостола Павла читáння.

1. Браття, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас покликано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа у зв'язку миру. 4. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення! 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через усіх, і в усіх. 

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 53 зач. 10, 25-37.

25. Одного разу законник якийсь приступив до Ісуса, щоб його випробувати й каже:

– Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?

26. Ісус мовив до нього:

– В законі що написано? Як там читаєш?

27. Озвався той і каже:

– Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.

28. – Відповів єси добре; – сказав йому, – роби це й будеш жити.

29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса:

– Хто мій ближній?

30. Ісус мовив, кажучи:

Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й попав розбійникам у руки, що його обдерли й побили тяжко, і пішли геть, зоставивши його півмертвого. 31. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. 32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього і пройшов мимо. 33. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. 34. Приступив він до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на свою скотину, привів до заїзду й доглянув його. 35. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: доглядай його, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли вернуся.

36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що попав розбійникам у руки?

37. Він відповів:

– Той, хто вчинив над ним милосердя.

Тоді Ісус сказав до нього:

– Іди і роби ти так само.

Святого всехвального апостола Андрія Первозваного Лк. 53 зач.; 10, 25-37.
Йо. 4 зач.; 1, 35-51.

(Лк. 53 зач.; 10, 25–37) «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (Лк 10, 25) — це дуже розумне питання людини, яка шукає не просто комфортного життя на землі, а переймається своїм остаточним призначенням — розділити блаженне життя з Богом у вічності.

Ісус не відповідає на запитання у класичний спосіб. Він розповідає історію, відому як притча про Доброго Самарянина, таким чином пропонуючи Своїм слухачам самим дати відповідь на питання, що потрібно робити і на кого необхідно спрямовувати свою любов. 

Святоотцівська традиція вбачає в особі Самарянина самого Ісуса, Який приходить на допомогу обманутому, обкраденому та побитому гріхом людству. Христос робить це через Святі Таїнства: Він обробляє рани вином — відсилання до Євхаристії, яка дарує життя; Він намащує тіло олією — відсилання до Єлеопомазання, через яке людині дарується зціляюча Божа благодать; і врешті, Він відвозить постраждалого до гостинниці, тобто до Церкви, яка опікується ним завдяки дорогоцінній та спасительній жертві Ісуса на хресті.

Притча про Доброго Самарянина — це Боже запевнення людства в Його безмежній і безумовній любові. Проте справжня сила цієї розповіді криється в місії наслідування Ісуса: «Іди і ти роби так само» (Лк 10, 37).

Тобто відповіддю на Божу любов має стати практикування любові щодо ближніх. А причиною такого ставлення є не просто філантропія (доброзичливе ставлення до людини), а щире переконання, що в тілі ближнього, особливо стражденного, являє себе сам Христос. Про це пригадувала світові свята Мати Тереза. «Віра без діл мертва» (Як 2, 26) — навчає у своєму Посланні апостол Яків. Ми віримо в Бога, Який вірить у нас, у людину та її високу гідність уприсутнювати Божу любов у світі. Господь засвідчує Свою віру в людину через Таїнственне життя Церкви, у якому людина зцілюється, освячується та зростає. Отож, наші добрі вчинки — це уприсутнення для інших досвіду Бога у Святих Таїнствах, зокрема для тих людей, які ще не пережили досвіду Божого зцілення у Таїнствах Церкви. (Йо. 4 зач.; 1, 35–51) Розповідь про покликання апостолів — це зразок розповіді про покликання всіх інших учнів Ісуса. Апостол Андрій мав свій особистий досвід зустрічі з Ісусом. Він був настільки вражаючий, що Андрій не бариться закликати свого брата Петра, щоб і він міг пересвідчитися у винятковості Ісуса та Його місії.

Кожен християнин може розповісти свою історію покликання — особливий, але дуже конкретний момент у житті, де Бог доторкнувся його серця і покликав іти за Ним. Якщо людина не має такої історії початку дружби з Ісусом, то необхідно зупинитися і переосмислити усе своє життя. Тоді, у світлі Божого Слова, нам можуть відкритися ці особливі моменти нашої близькості з Ісусом, Який кликав нас. 

Залишиться тільки визнати разом з учнями, які йшли до Емауса: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас у дорозі…?» (Лк 24, 32).

Апостол Андрій, як і всі інші учні Ісуса, проніс крізь усе своє життя радісний спогад про першу зустріч з Ісусом, яка згодом перетворила його на свідка Божої любові.

У моменти духовної кризи чи «ночі віри», як її називають у західній духовній традиції, пригадування моменту нашого особистого покликання йти за Ісусом у конкретному стані та в конкретній професії, допомагає подолати духовні випробування і не забути, що: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів 3, 16). Це слово звернене особисто до кожного учня Ісуса, який покликаний бути благовісником цієї Доброї Новини для всіх, кого зустріне на своїй життєвій дорозі.

Слово благовісника