Святе Письмо з розважанням на 31 січня

До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Тим. 293 зач.; 2, 11-19.

11. Сину Тимотею, вірне слово: Коли ми з Христoм померли, з ним будемо й жити.

12. Коли терпимо, з ним будемо й царювати.

Коли його зрікаємося, і він нас зречеться.

13. Коли не віруємо, він зостається вірним, бо сам себе зректися не може.

14. Про це нагадуй, заклинаючи перед Богом, не сперечатися словами, бо то річ ні на що непотрібна, хібащо слухачам на руїну. 15. Старайся виявити себе перед Богом людиною випробуваною, робітником бездоганним, який добре настановляє слово правди. 16. Пустого марнослов'я уникай, бо воно дедалі більше провадить до безбожности, 17. і слово їхнє, немов пістряк, буде ширитися далі. 18. До них належить Іменей і Філіт, які відхилилися від правди, говорячи, що воскресіння вже було, і тим руйнують віру в деяких. 19. Однак тверда основа, яку поставив Бог, стоїть і має ось яку печатку: Господь знає своїх і «нехай відступить від неправди кожен, хто Господнє ім'я призиває».

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 88 зач. 18, 2-8.

Сказав Господь притчу оцю:

2. В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився. 3. Була ж одна вдова в тім місті, яка приходила до нього й говорила: оборони мене від мого супротивника. 4. Довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: хоч я Бога не боюся, і людей не соромлюся, 5. але тому, що ця вдова мені докучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.

6. Тут Господь додав:

7. – Слухайте, що несправедливий суддя каже. А хіба Бог не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? 8. Кажу вам: оборонить їх негайно. Тільки ж Син чоловічий, коли прийде, чи найде на землі віру?

Лк. 18, 2–8. «Тому, що ця вдова мені докучає, Я її обороню»

У нашому житті деколи трапляється подібно, як у цій притчі: хтось нам набридає, мучить нас, скиглить, просить. І навіть якщо ми не хочемо нічого робити для цієї людини, то все одно відповідаємо на її прохання хоча б тому, щоб та особа перестала докучати.

Бачимо у Євангелії, що суддя, який був нечесним, ні Бога не боявся, ні людей не соромився, таки допоміг бідній вдові, але не через свою доброту, а тому, що ця вдовиця була настирлива. Господь хоче показати на цьому прикладі, що коли недобра людина може допомогти іншому, то скільки більше для нас може зробити наш Бог, який є справедливим, милосердним, добрим, всепрощаючим... Якщо ми знаємо, яким є наш Бог, то чи можемо сумніватися, що Він оборонить тих, які постійно взивають до Нього?

Згадаймо, чи ми просимо Бога, «докучаємо» Йому своїми проблемами, стукаємо, взиваємо. Якщо наші молитви невитривалі, то, напевно, те, що ми просимо, нам не дуже потрібне. Тож будьмо витривалі в наших молитвах до Бога, і наша витривалість завжди й повсякчас неминуче приноситиме свої плоди.

2 Тим. 2, 11–19. «Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити»

Що означає померти із Христом? Це означає померти для життя, цінностей і скарбів, які пропонує цей світ. Бачимо, не осуджуючи нікого, що люди живуть так, немовби це життя ніколи не закінчиться, так, немовби вони не будуть вмирати. Ніби єдина ціль цього життя – шукати щастя тут, на землі, та щоб нагромадити якнайбільше багатства.

Але знаємо, що жодна людина, яка прийшла на цю землю, не затрималась навічно. Коли ми, живучи на землі, починаємо жити з Господом, а не цінностями цього світу, то вже тут стаємо учасниками життя вічного. Тоді вмираємо до життя земного й народжуємось до вічного.

Виходячи з цього, зрозумілим стає подвиг мучеників, які не боялись, коли їм відбирали життя через їхню віру в Бога. Бачимо, вони були свідомими, що є причасниками вічного життя. Їм не було страшно, що хтось відбирає це тимчасове життя. Спитаймо себе, наскільки ми вмерли з Ісусом Христом для цього життя і наскільки ми з Ним живемо життям вічним?