Святе Письмо з розважанням на 4 вересня

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор.; 190 зач.; 10, 7-18.

7. Браття, коли хто певний, що він Христів, нехай роздумає ще раз сам у собі, що так, як він Христів, так само й ми. 8. Бо якби я хвалився надто своєю владою, що нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився, 9. щоб не здавалося, що я намагаюся вас налякати листами. 10. Листи його, як дехто каже, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий і мова його жалюгідна. 11. Такий нехай знає: які ми на словах у листах неприсутні, такі будемо на ділі присутні.

12. Ми не відважуємося рівняти себе чи робити себе подібними до деяких з тих, які самі себе доручають; та тим, що міряють самих себе самими собою та роблять самих себе подібними до самих себе, бракує розуму. 13. Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але мірою правила, яке Бог дав як міру, яким і вас можемо досягнути. 14. Ми бо не розтягаємося над міру; а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми все ж таки до вас прибули з євангелієм Христа. 15. Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами над міру за нашим правилом 16. і звіщатимемо євангеліє ген поза вами, не хвалячися готовим на чужому полі. 17. Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться. 18. Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той, кого Бог поручає.

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор.; 190 зач.; 10, 7-18.

7. Браття, коли хто певний, що він Христів, нехай роздумає ще раз сам у собі, що так, як він Христів, так само й ми. 8. Бо якби я хвалився надто своєю владою, що нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився, 9. щоб не здавалося, що я намагаюся вас налякати листами. 10. Листи його, як дехто каже, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий і мова його жалюгідна. 11. Такий нехай знає: які ми на словах у листах неприсутні, такі будемо на ділі присутні.

12. Ми не відважуємося рівняти себе чи робити себе подібними до деяких з тих, які самі себе доручають; та тим, що міряють самих себе самими собою та роблять самих себе подібними до самих себе, бракує розуму. 13. Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але мірою правила, яке Бог дав як міру, яким і вас можемо досягнути. 14. Ми бо не розтягаємося над міру; а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми все ж таки до вас прибули з євангелієм Христа. 15. Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами над міру за нашим правилом 16. і звіщатимемо євангеліє ген поза вами, не хвалячися готовим на чужому полі. 17. Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться. 18. Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той, кого Бог поручає.

Святого священномученика Вавили, єпископа Антіохійського Святого пророка й боговидця Мойсея Мр. 14 зач.; 3, 28-35.

Євангельський уривок цього дня – продовження вчорашньої драматичної сцени. Ісус відповідає на звинувачення, які висловили книжники: мовляв, Він має в собі Велзевула і саме з його допомогою виганяє бісів. Але у відповідь Христос не просто виправдовується – Він виголошує одне з найсильніших і найбільш тривожних попереджень у всьому Євангелії: «…усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили. Але хто вирече хулу проти Святого Духа, тому повіки не проститься: він буде винен у грісі вічнім.».

Ці слова викликають трепет. Що означає ця «хула» проти Духа Святого, яка не має прощення? Ісус не говорить про звичайну образу, не про емоційний спалах чи випадкову помилку. Йдеться про щось набагато глибше: про духовний стан, коли серце людини стає закритим до самого джерела життя, коли добро в очах такої людини стає злом, а правда – брехнею. Це той момент, коли людина бачить дію Бога і каже: «це – від диявола».

Таке спотворення сприйняття вже не є просто теоретичною помилкою. Це – добровільний спротив благодаті, це зламана здатність до покаяння. І не тому, що Бог не хоче простити, а тому, що людина вже не здатна прийняти Його милосердя. Як можна вилікуватися, якщо ти не визнаєш, що хворий? Як може світло проникнути в дім, де всі вікна навмисне зачинено?

Цей уривок глибоко актуальний і сьогодні. Ми живемо в культурі, де все піддається сумніву, де зламано компас розрізнення добра і зла. 80
Суспільство часто називає зло «альтернативним вибором», а добро – «маніпуляцією». У цьому світі легко втратити чутливість до голосу Духа Святого. А ще легше – звикнути до того, щоб ігнорувати Його.

Але Ісус не лише застерігає. Він відкриває перед нами нову, глибшу реальність. Коли до Нього приходять мати і брати, Ісус не виходить до них, а звертається до народу: «Хто чинить Божу волю, той Мені брат, і сестра, і мати». Ці слова можуть видатися різкими. Але вони не принижують Його родину – навпаки, відкривають двері кожному.

Відтепер приналежність до Божої родини не визначається кров’ю, етнічністю, родоводом чи статусом. Вона визначається єдиним критерієм: чи ти виконуєш Божу волю. Це нове розуміння спорідненості, духовне, не біологічне. І воно творить нову спільноту – Церкву.

Кожен із нас, незалежно від минулого, віку, статі, досвіду чи статусу, може увійти в цю родину. Бути братом Ісуса – не привілей обраних. Це покликання всіх, хто прагне жити по-євангельськи. І справжня спорідненість із Христом не у словах, а в житті, що відповідає Його Слову.

Цей уривок є водночас і попередженням, і запрошенням. 

Попередженням – не закривати своє серце перед дією Святого Духа; не нехтувати Його натхнення, Його поштовх до чинення діл Божих; слухатися, коли Бог промовляє до Тебе через людей, обставини, Слово Святого Письма. І запрошенням – бути частиною Божої родини, не просто глядачем, не симпатиком, а учасником: тим, хто чинить Божу волю – іноді в тиші, іноді в боротьбі, але завжди з довірою до Отця.

Чи відчуваєш Ти себе сьогодні частиною Божої родини?

Слово благовісника