Святе Письмо з розважанням на 5 вересня

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор. 192 зач.; 11, 5-21.

5. Браття, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів». 6. Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали.

7. Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору: вам бо проповідував я даром євангеліє Боже? 8. Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, 9. бо мені у моїй нестачі помогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, та вважатиму й далі. 10. Як істина Христова в мені, хвали цієї ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11. Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12. А що роблю, те робитиму й далі, щоб не дати ніякого приводу тим, що шукають приводу, щоб бути, як ми, у тому, чим хваляться. 13. Такі бо – лживі апостоли, робітники лукаві, що вдають із себе апостолів Христових. 14. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. 15. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми.

16. Знову кажу: нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17. Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18. Тому що багато інших хваляться з причин тілесних, я також буду хвалитися, 19. бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20. Ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто ставиться до вас ізгорда, коли хто б'є вас в лице! 21. На сором вам кажу, якими слабкими себе показали.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 15 зач. 4, 1-9.

1. Одного разу почав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, і він увійшов у човен та сидів у ньому, на морі, і ввесь народ був на землі при морі. 2. Він багато навчав їх у притчах, і говорив до них у своїм навчанні:

3. – Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. 4. Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його. 5. Інше впало на ґрунт каменистий, де не було багато землі, і вмить зійшло, бо земля була не глибока. 6. Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висохло. 7. А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, і воно не дало плоду. 8. Ще інше впало на добру землю і, вигнавшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше.

9. І додав:

– Хто має вуха слухати, хай слухає!

 Святих пророка Захарії та праведної Єлисавети, батьків чесного Івана Предтечі Преподобної матері нашої Терези з Калькутти Мр. 15 зач.; 4, 1-9.
Євангеліє цього дня відкриває новий етап у служінні Ісуса – навчання в притчах. Сцена розгортається над морем: Ісус сидить у човні, а народ стоїть на березі. У цій простій, навіть буденній сцені ми бачимо символіку: вчитель у човні, на віддалі – ніби той, хто хоче, щоб Його голос було добре чути, але й той, хто одночасно випробовує готовність слухача наблизитися серцем. Човен Ісуса – не засіб утечі, як в інших місцях Євангелія, а Його кафедра. І це вже говорить нам про особливість того, що буде сказано далі.

Притча про сіяча відома багатьом, однак Марко зображає її не як просту ілюстрацію, а як щось значно глибше. Вона є першою серед серії притч у цьому розділі й одразу має урочистий початок: «Слухайте!» – а згодом: «Хто має вуха слухати – хай слухає!» (в. 9). Такий паралелізм підкреслює не лише важливість сказаного, а й потребу слухати уважно, внутрішньо, глибоко.

У центрі притчі – не сіяч, хоч із нього все починається, і не ґрунти, як ми звикли думати. У центрі – насіння. Воно всюди однакове, але різні умови впливають на його долю. Це Слово Боже, яке виливається рясно й щедро, без упереджень, без вибору, без страху втратити. Ісус змальовує чотири результати: деяке зерно гине відразу, деяке вкорінюється, але швидко гине, деяке заглушується терниною, а лише одне дає плід – у тридцять, шістдесят і сто разів.

Усі ці образи – не просто поетичні ілюстрації. Вони промовляють до серця слухача: якою я є землею? Як я приймаю слово? Приймаю – але чи даю йому прорости і вкоренитися? Чи не заглушує його турбота, марні прагнення, страхи чи спокуси? Серед усіх описаних варіантів лише один веде до плодючості – той, де Слово не лише прийняте, а й пройшло через випробування, витримало конкуренцію з терниною, і дало плід.

Здавалося б, три з чотирьох випадків – невдачі. Але сам фінал притчі ламає це враження: той плід, який дає добре насіння в добрій землі, перевищує всі втрати. Це справжня надія: навіть якщо багато не дасть плоду, то те, що проросте, буде щедрим і рясним. У цьому простому образі Ісус показує суть Божої дії: вона не механічна, не миттєва, але глибока, терпляча і надзвичайно плідна.

І ще один важливий акцент: притча – не для всіх. Вона звернена до тих, хто має «вуха слухати». Це значить – не просто вміє чути, а має серце, відкрите для слухання. Єврейське слово «шма» (слухай) означає не пасивне сприйняття, а активне прийняття зі зміною життя. Слухати в Ісусовому розумінні – означає дозволити Слову діяти в мені, змінювати, очищати, кидати виклик.

Отже, сьогоднішнє читання – це не лише розповідь про минуле, а притча – це не аналіз аудиторії Ісуса. Це дзеркало, у яке кожен із нас має заглянути: наскільки глибоко я приймаю Слово Боже? Як я слухаю? Чи вмію розпізнати в собі ті камені, тернину чи поверховість, що заважають Божому Слову зростати?

Насамкінець Ісус знову каже: «Хто має вуха слухати – хай слухає!» Це не повторення. Це заклик до дії. Прийняти Його слово не лише до вух, а до серця – і дозволити йому проростати.

Слово благовісника