Святе Письмо з розважанням на 6 липня

о Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 93 зач.; 6, 18-23.

18. Браття, звільнившись від гріха, стали слугами праведности. 19. Я говорю по-людськи, з уваги на неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення.

20. Коли ви були слугами гріха, ви не уважали себе зобов'язаними до праведности. 21. Які ж плоди ви тоді мали? Такі, що ви тепер їх соромитеся, бо кінець їхній – смерть. 22. Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Бога, маєте ваш плід на освячення і кінець – життя вічне. 23. Бо заплата гріха – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім. 

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 25 зач. 8, 5-13.

5. Одного разу, коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його:

6. – Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.

7. Ісус каже до нього:

– Я прийду й оздоровлю його.

8. Сотник у відповідь мовив:

– Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. 9. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: – і він іде; і тому: ходи – і він приходить; і слузі моєму: зроби це – і він робить.

10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли:

– Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скерегіт зубів.

13. І сказав Ісус сотникові:

– Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою!

І слуга видужав тієї ж години.

Свято Матері Божої Неустанної Помочі Прп. Сисоя Великого Мт. 25 зач.; 8, 5-13

Сьогодні, розважаючи над прослуханими текстами Євангелія і Апостола, придивімся уважніше до того, що змальовує євангелист Матей. Приходить сотник до Ісуса, виглядає, що він любить того, хто лежить і не здатний більше рухатися і тяжко мучиться. Практично положення цієї людини вже вказує чітко на ознаки смерті, що вже сильно увійшла в цю особу. Сотник приходить до того, хто є подателем життя і здатний звільнити від влади смерті. 

Спочатку звернемо увагу на використання дієслова θαυμάζω (таумазо), яким євангелист зазначає здивування Ісуса. Читаючи Євангелія можна зустріти велику кількість випадків, коли люди реагували здивуванням на слова або діла Ісуса. Проте, маємо лишень два випадки, коли описується здивування самого Ісуса: тут в Матея і при описанні відвідин Назарета євангелистом Марком, де він використовує те ж дієслово, описуючи реакцію Ісуса на невірство тих, з ким він зростав. У перекладі Хоменка маємо у цьому місці вислів: «Ісус був вражений їхньою невірою». І відповідно, другий випадок описання здивування Ісуса є у прослуханому сьогодні уривку, де євангелист Матей зазначає, що здивування Ісуса було на слова сотника. Що саме здивувало Ісуса? Зазначимо тут дві можливості: перша буде стосуватися віри сотника, адже, Ісус потім говорить, що такої віри він не знайшов у Ізраїлі; друга буде стосуватися відмови сотника прийняти Ісуса у свій дім через особисту недостойність, на його думку. Ісус сповняє обидва прохання сотника та ставить його віру як приклад для усіх людей, але нічого не говорить про його особисту достойність. Ісус не проголошує навчання щодо смирення сотника, яке не дало йому можливості впустити Ісуса під покрівлю свого дому. Через особисте «смирення» людина бачить свою недостойність, але, коли така поведінка стає причиною неприйняття Ісуса, то вона вже шкодить людині і тому вже не є справжнім смиренням. Хто із нас усіх, християн, є достойний прийняти Ісуса у Євхаристійному таїнстві? Ця достойність не походить від нас, але від самого Господа, який полюбив нас, мертвих нашими гріхами, і оживляє нас своїми таїнствами. Смирення може бути тісно пов’язане із соромом, адже, саме сором – це є досить глибоке емоційне переживання, що породжене усвідомленням порушень різноманітних норм у сфері моралі, і тоді сором приводить до почуття провини, і людина відчуває себе недостойною, винною чи то перед іншими, чи то перед самою собою. Водночас, під правдивим смиренням розуміється не сором, а чеснота, яка полягає у виборах, протилежних до гордині, у прийнятті миру, що іде від Господа, і у намаганні виконувати його волю, не втрачаючи при цьому гідності людини, яка і є подарована їй Богом. Смирення – це не виявляння себе недостойним, чи «бичування» через самоприниження, але вияв вдячності Богові за його прощення і відповідь на його любов у сповненні його волі, що проявляється у повазі і служінні ближнім. 

Ісус виявив бажання прийти під покрівлю дому сотника, але сотник не розпізнав цієї волі через показове приниження самого себе, проголошуючи особисту недостойність. Ісус прийняв і цей жест, він сповнив прохання сотника і оздоровив помираючого слугу, але у дім не ввійшов. Пригадайте Закхея: чи він був більш гідний від сотника прийняти Ісуса? Господь у кожній людині бачить її гідність, яка дана їй при творенні. 

Апостол Павло повчає: «Коли ж ви були слугами гріха, ви були вільні від праведности. 21 Які ж плоди ви тоді мали? Того ви тепер соромитеся, бо кінець їхній – смерть». Важливо, щоб отой сором не зупинив людину на дорозі освячення. Ми християни, грішні люди, але живемо ласкою Божою, що відкриває перспективу вічного життя в Ісусі, який полюбив нас у наших гріхах, полюбив безмежно і звільнив нас від гріха. Він не забрав нам пам’яті про гріх не для того, щоб ми соромилися та замикалися у собі, але для того, щоб пам’ятати, якими ми були і якими він нас бачить у своєму Царстві. 

Визнаваймо свої гріхи у сповіді і приймаймо освячення від єдиного Святого. Учімося жити справжнім смиренням, щоб сповняти волю люблячого Бога в особистому житті. Господи, твоїм Святим Духом навчай розрізняти між особистими бажаннями і твоєю волею, зрощуй нас у мудрості, наділи сміливістю вибрати виконання твоєї волі і дай сили сповнити її у любові до тебе і до ближніх.