Святе Письмо з розважанням на 6 вересня

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.

1 Кор. 126 зач.; 2, 6-9.

6. Браття, ми говоримо про мудрість між досконалими, не про мудрість цього віку, ні про мудрість князів цього віку, що зникають; 7. але говоримо про мудрість Божу тайну, закриту, що Бог призначив перед віками нам на славу; 8. її ніхто з князів цього віку не пізнав, бо якби були пізнали, Господа Слави б не розп'яли, 9. але, як написано:

Чого око не бачило й вухо не чуло, 
що на думку людині не спало, 
те приготовив Бог тим, що його люблять.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 90 зач. 22, 15-22.

15. Одного разу радились фарисеї, як би зловити Ісуса на слові, 16. і посилають до нього своїх учнів разом з іродіянами.

– Учителю, – кажуть вони, – ми знаємо, що ти щирого серця і що дороги Божої навчаєш по правді і не вважаєш ні на кого, бо не дивишся на лице людей. 17. Скажи нам, як тобі здається: чи вільно давати кесареві податок, чи ні?

18. Ісус, знаючи їхнє лукавство, озвався:

19. – Чого мене спокушаєте, лицеміри? Покажіть мені податковий гріш.

Ті принесли йому динарій. 20. Він спитав їх:

– Чий це образ і напис?

21. Відповідають йому:

– Кесарів.

Тоді він до них каже:

– Віддайте кесареве кесареві, а Боже – Богові.

22. Почувши це, вони здивувались і, лишивши його, відійшли.

Спогад про чудо, яке було в Колосах, тобто в Хонах, від архистратига Михаїла Святого мученика Євдоксія і тих, що з ним Преподобного отця нашого Архипа Мт. 90 зач.; 22, 15-22.

Цей короткий уривок Євангелія відкриває перед нами сцену конфронтації. Після численних притч, звернених до релігійної еліти Ізраїлю, фарисеї вирішують зловити Ісуса на слові. Вони надсилають своїх учнів разом з іродіянами, тобто представників двох протилежних таборів. Фарисеї – ревнителі закону, критики окупаційної влади. 

Іродіяни – прибічники римського порядку, лояльні до імперії. Але у ворожнечі до Ісуса вони об’єднані.

Підходять із лестощами: «Учителю, ми знаємо, що ти щирого серця і що дороги Божої навчаєш по правді…» Ці слова не виражають щирої пошани – це пастка. Ісус бачить їхнє лукавство й називає їх лицемірами. 

Їхнє питання – пастка з подвійним дном: «Чи вільно давати кесареві податок?» Якщо скаже «так» – Його дискредитують серед народу як зрадника. Якщо скаже «ні» – видадуть Риму як бунтівника.

Ісус не дозволяє себе втягнути у полеміку. Він просить динарій – монету для податку. Запитує: «Чий це образ і напис?» – «Кесарів», – відповідають. І тут звучить Його відповідь: «Віддайте кесареве кесареві, а Боже – Богові». Відповідь геніальна і глибока. Ісус розмежовує, але й водночас об’єднує: так, кесар має право на монету з власним зображенням. Але хто носить образ Бога? Людина. Це значить: усе твоє життя, твоє серце, твоя воля – належать Богові.83
У словах Ісуса немає втечі від світу. Він не закликає до революції, але й не пропонує сліпого підкорення. Ісус утверджує принцип: держава має свою обмежену сферу дії, але Бог має абсолютне право на людину. 

Імператорський податок – це дрібниця, порівняно з покликом до повної посвяти Богові.

Ця відповідь має глибоке богословське і політичне значення. Вона стала підґрунтям для пізніших роздумів про відносини Церкви і держави. Але ще більше – вона торкається серця кожного. Бо мова не лише про гроші й податки. Мова – про пріоритети. Що я віддаю Богові? 

Чи справді я віддаю Йому те, що Йому належить – себе самого: свої сили, вміння, плани, рішення, дії...?

Цікаво, що Ісус не мав при собі динарія: Йому його приносять. Це вже натяк, що Його світ – інший. Він не в’язень матеріального. І водночас – не зневажає людські інституції. Він живе в цьому світі, але не належить йому. Саме тому Ісус здатний дати правильну відповідь у заплутаній ситуації.

Фарисеї й іродіяни, почувши цю відповідь, дивуються. Вони не очікували такої мудрості. Але й не навертаються – просто йдуть. Їхня пастка не спрацювала, але й серце залишилось закритим. Це ще один виклик і нам: не лише захоплюватись відповіддю Ісуса, а зробити її принципом власного життя. «Кесареве» – це не тільки податок. Це те, що ми легко віддаємо, бо воно не є для нас цінним, бо воно нас не болить. А «Боже» – це інше. Це наша довіра до Бога, наша внутрішня свобода, готовність жити по правді, навіть коли важко. І саме до цього Ісус закликає: не обмежуйся формальностями, не шукай виправдань, а подивись у серце – що ти реально віддаєш Богові?

Чи твоє серце, твій час, твій вибір справді належать Йому?

Слово благовісника