Святе Письмо з розважанням на 7 листопада

До Колосян послання святого апостола Павла читáння.

Кол. 261 зач.; 4, 10-18.

10. Браття, вітає вас Аристарх, мій співв'язень, і Марко, небіж Варнави: про нього маєте вказівки, прийміть його, як до вас прийде, 11. та Ісус, званий Юст. Вони єдині з обрізаних – мої співробітники для царства Божого; вони стали відрадою для мене. 12. Вітає вас і Епафр, що з-між вас, слуга Ісуса Христа. Він завжди змагається за вас у молитвах, щоб ви стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім. 13. Свідчу про нього, що він багато побивається за вами і за тими, хто в Лаодікеї та Ієраполі. 14. Вітає вас Лука, любий лікар, та Димас.

15. Вітайте братів у Лаодікеї і Німфана та його домашню церкву. 16. І як цей лист буде прочитаний у вас, зробіть так, щоб він був прочитаний і в лаодікійській Церкві, а лист Лаодікеї щоб ви також прочитали. 17. Та скажіть Архипові: вважай на службу, що прийняв єси від Господа, щоб її виконати.

18. Привіт моєю, Павловою, рукою. Пам'ятайте про мої кайдани. Благодать хай буде з вами.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 50 зач. 10, 1-15.

1. В той час Господь призначив сімдесят двох інших учнів своїх і послав їх перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прибути. 2. Він до них промовив:

– Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива. 3. Ідіть, ось я вас посилаю, як ягнят між вовки. 4. Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте. 5. В який би дім ви не ввійшли, скажіть перше: мир домові цьому! 6. І коли там буде син миру, мир ваш почине на ньому; а коли ні, до вас повернеться. 7. І зоставайтесь у тім домі, їжте й пийте, що в них є: достоїн бо робітник своєї нагороди. Не переходьте з хати до хати. 8. І в яке місто ви не ввійшли б, і вас приймуть, їжте, що поставлять перед вами; 9. оздоровляйте в ньому хворих і кажіть їм: наблизилося до вас царство Боже.

10. Коли ж ви ввійдете в яке місто, і вас не приймуть, вийшовши на їхні вулиці, скажіть: 11. ми вам обтрушуємо й порох з вашого міста, що пристав до наших ніг; та знайте, що царство Боже близько. 12. Кажу вам: того дня Содомі буде легше, ніж тому місту.

13. Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі! 14. Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам. 15. І ти, Капернауме, чи, може, піднімешся аж до неба? Аж до аду провалишся!

Святих тридцяти трьох мучеників, що в Мелітині Прп. і чудотв. Лазаря, що постив на Галисійській горі Лк. 50 зач.; 10, 1-15.
Сьогоднішній євангельський уривок — це місійна програма, яку Господь доручає Своїм учням, тобто кожному з нас. Безперечно, священнослужителі та богопосвячені особи є першими, хто покликаний сповіщати прихід Божого Царства, нести у світ Добру Новину — Євангеліє. Проте це ж саме завдання належить кожному охрещеному. 

Христос не вимагає від Своїх учнів виголошення переконливих промов чи написання глибоких трактатів. Він просить євангельського способу життя, що саме по собі є найпереконливішою проповіддю.

Про святого Франциска оповідають, що, посилаючи своїх братів на проповідь у місто, він мовив: «Ідіть і проповідуйте; якщо потрібно — вживайте навіть і слова». Ось справжній ідеал євангельської проповіді — свідчення присутності та дії Ісуса власним життям. «Не беріть з собою… не вітайте…» (Лк. 10,4). Цими словами Христос відкриває, що місія євангелізації — це не людська ініціатива, а справа Божа, яку Він сам підтримає у Своєму Провидінні. І ця справа настільки термінова, що немає часу навіть на вітання — тобто на беззмістовні балачки. Ми покликані негайно, в цю ж мить, увійти у логіку поширення Божого Царства. Навіть коли я є сам-один, мої дії, моє мовчання, моя поставa мають бути проповіддю Євангелія. «…Їжте, що поставлять перед вами» (Лк. 10,8), — просить Ісус Своїх учнів. Він закликає нас не домагатися привілеїв через те, що ми є Його послідовниками, а з терпеливістю приймати те, що маємо, — ресурси й обставини, які у кожному конкретному випадку є цілком достатніми, щоби проголошувати Божу любов.
А як же бути з суворим запевненням: «Кажу вам: того дня Содому буде легше, ніж тому місту» (Лк. 10,12)? Невже Господь справді покарає вогнем і сіркою тих, хто відкидає Його благовість? Відповідь випливає з логіки Божої любові: той, хто її відкидає, сам себе карає. Замість того щоб втішатися теплотою і ніжністю Божої батьківської любові, людина відчуває її як пекучий докір — постійну присутність і нагадування про обраний нею шлях, що відводить від істини.

«Ідіть — ось Я вас посилаю…» (Лк. 10,3). Нехай це Христове слово стане для нас програмою, метою і радістю нашого життя.

Слово благовісника