Святе Письмо з розважанням на 8 листопада

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

Євр. 305 зач.; 2, 2-10.

2. Браття, коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, 3. як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули, 4. коли Бог засвідчив знаками, чудами і різними силами, і дарами Святого Духа, які він роздає по своїй волі.

5. Не ангелам бо підкорив він світ грядущий, про який ми говоримо. 6. Бо десь хтось засвідчив, кажучи:

Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш?

Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?

7. Ти вчинив його малощо меншим від ангелів.

Увінчав його славою і честю.

8. Усе підкорив йому під ноги.

Коли ж усе підкорив під нього, він не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, 9. але бачимо Ісуса, увінчаного славою й честю, за те, що перетерпів смерть, який на короткий час був нижче ангелів, щоб благоволінням Божим за всіх зазнати смерти.

10. Годилось бо тому, ради якого все й через якого все, щоб увести багатьох синів у славу, через страждання удосконалити провідника їхнього спасіння.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Сказав Господь своїм учням: 19. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що імена ваші записані на небі. 

21. Того часу Ісус зрадів Святим Духом і промовив: 

– Прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося. 

Собор святого архистратига Михаїла та інших безтілесних сил Лк. 29 зач.; 7, 1-10.
Лк. 51 зач.; 10, 16-21.

(Лк. 29 зач.; 7, 1–10) Сотник був чужинцем. Він не належав до юдейського народу, але прихильно до нього ставився і навіть збудував синагогу в Капернаумі. Він є образом людини, яка, на перший погляд, може здаватися далекою від Церкви і від Христової віри, але своїми добрими вчинками іноді перевершує тих, хто вважає себе послідовником Ісуса. 

Євангельський текст відкриває причину, через яку сотник не наважився особисто зустрітися з Ісусом: він вважав себе недостойним, тоді як юдеї називали його достойним. Отже, однією з найвизначніших рис Христового учня є смиренність. При цьому не слід розуміти смиренність як пасивність перед обличчям несправедливості чи постійне повторювання, що я негідний. Справжня смиренність — це визнання правди про самого себе.

Сотник визнає: він — людина підвладна й водночас владна, котра має вояків у підпорядкуванні. «Кажу одному: "Іди" — і йде; іншому: "Прийди" — і приходить» (Лк. 7,8). Але він також — язичник, до якого юдеї не могли входити в дім. 

Капернаумський сотник просить не про зцілення родича, друга чи вірного воїна, а про слугу, який у тогочасному суспільстві прирівнювався до власності. Це вражає самого Ісуса: «Почувши це, Ісус здивувався ним і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: "Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри"» (Лк. 7,9). Отже, Бог не перестає дивуватися глибині любові людського серця. Ми здатні на значно більше, ніж робимо чи уявляємо. Смиренна доброта щодо ближніх може досягнути великої глибини. Підтвердженням цього є життя багатьох святих — вірних послідовників Ісуса.

Євангелист не повідомляє, чи ввійшов Ісус у дім сотника. Відомо лише одне: у цьому домі явно проявилася Божа благодать — слуга 
зцілився. Це може підбадьорити нас на дорозі віри: навіть коли Христос захований перед нашими очима, Його ніжний дотик любові здатен проникнути всюди, де б’ється смиренне серце, сповнене любові й співчуття до ближнього.

(Лк. 51 зач.; 10, 16–21) Віра допомагає нам поглянути за обрій чуттєвого й матеріального світу й визнати, що, окрім видимого, Господь є також Творцем «усього невидимого» (Символ віри). Це не означає, що ми просто віримо в існування «духів». Ми визнаємо, що Бог у Своєму милосерді зробив людину учасником двох вимірів — матеріального й духовного.

Саме в духовному вимірі існують Божі посланці — ангели, які, хоч і невидимо, однак цілком конкретно допомагають нам у дорозі до спасіння.
Свято Архистратига Михаїла і всіх безтілесних сил — це свято торжества Божої справедливості. У ньому Бог захищає Своє улюблене творіння — людину — від згубного впливу злого духа. Господь наче прагне звести нанівець усі намагання зла позбавити людину її найвищої гідності — бути Божим сином чи дочкою. 

Слово ангел означає вісник. Це той, хто проголошує Божу волю, Боже Слово. І виявляється, що й нам дана Божа влада діяти як ангели: топтати голову невидимих зміїв і нести ближнім Добру Новину Євангелія. 

Боротьба зі злом не є кінцевою метою життя християнина. Це лише один зі шляхів до Неба. «Радійте, що імена ваші записані на небі» (Лк. 10,20), — звертається до нас Ісус. Чи може бути більша радість, ніж знання, що ми наперед вибрані, вписані, бажані — як громадяни Неба? 
Усвідомлення цього факту може додати сили в щоденній духовній боротьбі, де ангели — наші спільники, а ми — співучасники їхнього служіння, коли боремося зі злом і захищаємо себе та ближніх від його згубного впливу.

Слово благовісника