Святе Письмо з розважанням на 8 лютого

До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.

1 Кор. 135 зач.; 6, 12-20.

12. Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. 13. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. 15. Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! 16. Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. 17. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. 18. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла.

19. Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. 20. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 79 зач. 15, 11-32.

11. Сказав Господь притчу оцю:

– В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові:

– Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає.

Батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. 14. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. 15. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. 17. Опам'ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. 19. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів.

20. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його. 21. Син сказав до нього:

– Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.

22. Батько ж кликнув до своїх слуг:

– Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. 23. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись.

25. Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке. 27. Той сказав йому:

– Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим.

28. Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити. 29. Той же озвавсь до батька:

– Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.

31. Батько ж сказав до нього:

– Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.

Лк. 15, 11–32. «Отче, Я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватись твоїм сином»

У цій притчі, з ким би кожен із нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи зі старшим братом, чи з молодшим, – звернімо увагу на одну річ – на найголовніше – на те, що дало молодшому синові відвагу повернутися до батька. Переконаний, що причиною цього було те, що свого часу він відчув усю глибину батьківської любови. І саме пам’ять про досвід цієї любови, незважаючи на гіркі падіння й тяжкі гріхи, збудила в ньому віру, що батько прийме його назад. Кожному з нас важливо про це пам’ятати не лише в контексті того, що, незважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. Любов, за Йоаном Богословом, – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони відчують, а пізніше, можливо, усвідомлять і зможуть вернутися до Отця, як блудний син. Даруймо іншим людям любов, любімо їх – і наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!

1 Кор. 6, 12–20. «Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»

Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось і докладемо зусиль, щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінности вічного життя, бо задарма отримали наше спасення, дароване нам Богом.

Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливістю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.

З великого Божого милосердя ми є причасниками вічности, але наскільки ми свідомі того, як дорого Ісус Христос за це заплатив?