Святе Письмо з розважанням на 8 січня

Апостол: Ді. 51 зач.; 28, 1-31.

Діянь святих апостолів читáння.

1. В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. 4. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою: 

– Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити. 

5. Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог. 

7. Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, обезпечили нас усім необхідним. 

11. По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг. 

17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив: 

– Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув'язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. 21. Ті йому сказали: 

– Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться. 

23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. 24. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. 25. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм: 

– Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи: 

26. Піди до цього народу і скажи: 

ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, 

дивитиметесь очима, і не побачите. 

27. Бо серце цього народу затовстіло 

й вони вухами тяжко чули, 

і очі свої зажмурили, 

щоб, бува, не бачити очима, 

і вухами щоб не чути, 

щоб не зрозуміти серцем і не навернутись 

та щоб я не оздоровив їх. 

28. Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують. 

29. Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою. 

30. Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди. 

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 45 зач. 10, 17-27.

17. В той час, як вирушив Ісус у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати:

– Учителю добрий, що мені робити, щоб унаслідувати життя вічне?

18. – Чого називаєш мене добрим? – сказав Ісус до нього. – Ніхто не добрий, крім одного Бога. 19. Заповіді знаєш; не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не кривдь, шануй батька-матір.

20. Він у відповідь мовив до нього:

– Учителю, я все те дотримував змалку.

21. Тоді Ісус, глянувши на нього, полюбив його і сказав йому:

– Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі. Тоді прийди, візьми хрест і йди за мною.

22. Той, засмучений тим словом, відійшов вельми зажурений, мав бо великі багатства.

23. Ісус, глянувши навколо, сказав до своїх учнів:

– Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в царство Боже!

24. Учні були здивовані цими словами. Тоді Ісус знову заговорив до них і каже:

– Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в царство Боже! 25. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в царство Боже.

26. Дивувалися вони ще більше й один до одного казали:

– Хто ж тоді може спастися?

27. Ісус, глянувши на них, мовив:

– У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо.

Мр. 10, 17–27. «Піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі»

Кожен із нас збирає якісь скарби. Кожен із нас хоче щось здобути: освіту, досвід, квартиру, працю, якісь знання, мудрість. Чому ж Господь каже піти й усе це продати? Що це означає? Відповідь однозначна: не покладатися на те, що ми маємо!

Що б ми не здобували тут, на землі, воно ніколи не дасть нам такої певности чи стабільности, яку маємо в Бозі. Трапляються життєві ситуації, коли ніщо, що ми здобули, не може допомогти в тих чи інших хвилях випробувань. Тому слова Господа «Піди, продай і роздай» означають: не май ні до чого прив’язання, покладися цілковито на Бога у своєму житті. Досягаючи того чи іншого, втрачаючи те чи інше, маючи те чи інше, не маючи нічого, повсякчас прагни покладатися на Бога! Знай, що тільки Він є Тим, який дав тобі життя, який у кожну хвилю дбає про тебе більше, ніж про польові лілеї. І що менше будемо покладатися на земні здобутки, людей, то більше будемо жити упованням на Господа, відтак будемо вільнішими, радіснішими й упевненішими на цій землі.