Святе Письмо з розважанням на 9 вересня

До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Кор. 196 зач.; 12, 20 - 13, 2.

20. Браття, боюся, що коли прийду, не застану вас такими, як хочу, та що ви не застанете мене таким, яким би хотіли; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя, 21. щоб, коли знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене і щоб я не оплакував тих багатьох, які передніше згрішили і не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися.

1. Оце втретє йду до вас. Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків. 2. Я вже перед тим сказав і ще раз кажу, як за другої моєї присутності, так і тепер у відсутності: як прийду знову, не щадитиму тих, які раніш згрішили, і усіх інших.

Від Марка святого Євангелія читáння.

Мр. 17 зач. 4, 24-34.

24. Сказав Господь своїм учням:

– Вважайте, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам. 25. Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, візьмуть і те, що має.

26. І казав їм:

– Із царством небесним воно так, як з чоловіком, що кидає насіння в землю: 27. чи спить він, чи встає, чи то вночі, чи вдень, насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. 28. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. 29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.

30. І мовив:

– До чого прирівняємо царство Боже – або у якій притчі ми його представимо? 31. Воно – немов гірчичне зерно, що коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. 32. А як посіяне зійде, стає більшим від всякої городини і пускає таке велике віття, що птаство небесне може сховатися в його тіні.

33. І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, наскільки вони могли зрозуміти. 34. Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.

Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни Святого мученика Северіана Мр. 17 зач.; 4, 24-34.

Сьогоднішній уривок Євангелія наче продовжує наші вчорашні роздуми про слухання Слова Божого. «Вважайте, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам» – цими словами Ісус починає невелику добірку притч про Царство Боже. Його пересторога не тільки про те, як ми слухаємо, але і як ми живемо. Бо слухання Божого слова – це не просто споглядальний акт, а початок відповіді, відкритості, зміни.

Ісус продовжує: «Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, візьмуть і те, що має». Ці слова на перший погляд звучать суворо, навіть несправедливо. Але мова йде не про багатство чи соціальні ресурси, а про духовне прийняття: хто має в собі бажання слухати і зростати у вірі – той отримає ще більше; хто ж не цінує слова, яке чує, – поступово втрачає навіть початкову відкритість.

Дві наступні притчі, як і в інших євангелистів, подані лише Марком. Перша – про чоловіка, що сіє насіння і дозволяє йому рости, не розуміючи як: «Сама від себе земля плід приносить». Це унікальна в Новому Завіті притча. Її глибина в тому, що Божа дія не залежить від нашого повного розуміння чи контролю. Ми не можемо змусити благодать прорости – вона діє незалежно, але потребує того, щоб зерно було посіяне.

Ця притча також промовляє до тих, хто служить: священників, катехитів, батьків. Ми сіємо Слово – через науку, молитву, приклад. Але ріст – справа Бога. Це дар і водночас застереження не знеохочуватись, коли ми не бачимо плодів відразу. Спочатку «стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю» – зростання поступове і таємниче.

Друга притча – про гірчичне зерно – продовжує цю думку: «Воно – найменше від усіх насінь... а як посіяне зійде, стає більшим від всякої городини». Це ще один образ Божого Царства, яке починається малим, ледве помітним, але зростає до несподіваної сили. У цьому зерні – парадокс: мале стає великим, слабке – сильним, скромне – величним.

Цікаво, що євангелист Марко завершує ці притчі словами: «Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням». Є певна педагогіка в Його навчанні: народові – óбрази, учням – пояснення. 

Але ключ для всіх – бажання слухати, вчитись, розпізнавати.

Для нас ця логіка притч актуальна і сьогодні. Ми так само схильні шукати результату, швидких рішень, контролю над ситуацією. Але притчі Ісуса запрошують до довіри. Бог діє, навіть якщо ми цього не бачимо. Наше завдання – слухати, сіяти, чекати.

А ще цей уривок є добрим коментарем до життя Пресвятої Богородиці, чиє Різдво святкували вчора. Вона – та, яка зберігала Слово в серці. Вона – ґрунт, у якому Слово стало тілом. У Марії не було зовнішньої слави, не було гучного початку – було лише тихе «так», яке змінило історію. Як гірчичне зерно, як насіння в землі, Царство Боже почалося у її серці.

Чи дозволяєш слову Божому рости в собі, навіть якщо не бачиш результатів? Чи зберігаєш вірність у щоденному читанні Слова Божого, знаючи, що Бог дає зростання? І чи готовий Ти дозволити Божому слову діяти в Тобі так, як діє зерно в землі – тихо, непомітно, але невпинно?

Слово благовісника