Святе Письмо з розважанням на 12 лютого

Послання Апостола Павла до Євреїв 13, 7-16. 7. Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки. 9. Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. 10. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11. Бо м'ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. 12. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров'ю, страждав поза містом. 13. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, 14. бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. 15. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім'я. 16. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні. __________ Євангеліє від Матея 5, 14-19. Сказав Господь своїм учням: 14. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі. 17. Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. 18. Істинно бо кажу вам: доки мине небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться. 19. Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у царстві небеснім. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у царстві небеснім. __________ Ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо.  Кожен з нас час від часу хоче знайти в житті хоч трохи спокою. Сісти, осісти, побути і звикнути. Щоб не "летіти" постійно невідомо за чим.  Та це не означає, що ми маємо право перестати рухатись вперед. Бо коли наше життя перестає бути шляхом, який тоді його сенс? Бог не шкодує нам миру і спокою в серці. Він навпаки щедро нам їх дає, коли ми кличемо Його собі в попутники. Але Він чекає від нас у відповідях на Його заклики про продовження пошуків бути легкими на підйом і не боятися змін. Бо лише Він знає наше серце якнайкраще і знає той шлях, який приведе наше серце до щастя. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.  Ми самі маємо стати тим "містом", тією "тихою гаванню" для інших. Бо насправді, коли ми когось щиро любимо, то нам не так важливо, де бути з цією особою, як просто бути поруч. Коли ми повні Божої любові - ми здатні ставати світлом, дороговказом, бути щасливими й робити  такими тих, кого любимо. Тож нехай наша гавань буде у нашому серці, де мешкає Бог.