Святе Письмо з розважанням на 13 листопада

Послання до Галатів 2, 16-20.

16. та довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп'ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. Євангеліє від Луки 8, 5-15. 5. Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею. Кажучи це, Ісус голосно мовив: – Хто має вуха слухати, хай слухає. 9. Учні його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм: 10. – Вам дано розуміти тайни царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить ця притча. Зерно – це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що слухають і з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх заглушають, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні. ***

1. Живу вже не я, але Христос в мені.

Щоразу, коли приходимо до церкви чи молимось, коли приймаємо Євхаристію - з нами відбувається щось дивне. Ми змінюємось зсередини. Міняються думки, навіть емоції, проблеми стають іншими, менш помітними. Бо Господь сам починає діяти в нас. Тоді, коли довіряємо Йому своє життя, своє тіло і душу - Він діє. Апостоли, які першими прийняли Христове вчення, добре розуміли і відчували спасенну дію присутності Христа та Його науки. Настільки, щоб відректися свого батьківського звичаю, стати вигнанцями в очах оточення заради свого вибору життя в Христі. Та ж чи готові ми відректися всього,коли Ісус кличе, всього,що заважає, відволікає? Ісус завжди готовий вислухати кожного, бо Його Любов Найдосконаліша.