20.03.2018

Святе Письмо з розважанням на 20 березня

О Господи, не докоряй мені у твоїм гніві і не карай мене у твоїм обуренні.
Бо твої стріли мене прошили, і рука твоя спустилася на мене.
Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого; немає цілого нічого в моїх костях з-за гріху мого.
Бо мої провини голову мою перевищили, немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.
Смердять, загнивши, мої рани з-за мого нерозуму.
Принижений, зігнувсь я вельми, повсякденно сумний ходжу я.
Бо стегна мої сповнені жару, і здорового нема нічого на моїм тілі.
Зомлів я, розбитий понад міру, і скиглю від стогону серця мого.
О Господи, перед тобою все моє бажання, і стогін мій від тебе не скритий.
Серце моє розколотилось, сила мене полишила і навіть очей моїх світло, - і того вже нема в мене.
Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани, і родичі мої стоять оподаль.
І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють; і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.
Я, немов глухий, не чую; і як німий, що уст своїх не відкриває.
Я став, немов людина, що не чує, в устах якої одвіту немає.
На тебе бо, о Господи, я уповаю; ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.
Кажу бо: “Нехай не втішаються надо мною, як захитається моя нога; нехай не несуться проти мене.”
Я бо ось-ось уже маю впасти, і біль мій передо мною завжди.
Я бо провину мою визнаю і гріхом моїм журюся.
А ті, що без причини зо мною ворогують, набирають на силі; чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.
І ті, що злом оддячують за добро, - вони проти мене, бо я про добро дбаю.
Не покидай мене, о Господи; мій Боже, не віддаляйсь від мене!
Поспіши мені на допомогу, Господи, моє спасіння!

___________ Як би хотілося один раз у житті стати святим - і після того вже собі спокійно "спочивати на лаврах". Та так не буває. Навіть у людей, які щоденно стараються мати спілкування з Богом, бувають важкі дні, розчарування, розгубленість, зневіра у власних силах, слова від родичів та друзів, що боляче вражають у саме серце... Все це може вибити з колії і наче заблокувати наш канал спілкування з Творцем. Світ стає сірим і немилим, ціль десь губиться, наче в тумані. Ти не розумієш, куди ти прямуєш, який це має сенс, відчуваєш лише, що все - якнайгірше. І саме в такі моменти важливо звернутися до Бога. Нехай ми не відчуваємо Його зараз, але ж Він нас - бачить! Більше того - він поруч, близенько. Тож саме від нас потрібен сміливий крок, хоч і в тумані. Й відразу Він спіймає нас своєю батьківською рукою, і стане легше. І ми згадаємо все, що важливо саме в цю мить.