Святе Письмо з розважанням на 22 жовтня

До Галатів послання святого апостола Павла читáння.

Гал. 200 зач.; 1, 11-19.

11. Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; 12. бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об'явлення Ісуса Христа.

13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив 16. об'явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.

18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п'ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 30 зач. 7, 11-16.

11. В той час пішов Ісус у місто, що зветься Наїн, і з ним ішли його учні й сила народу. 12. Коли вони наблизились до міської брами, аж ось виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою. І було з нею чимало людей з міста. 13. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї:

– Не плач.

14. І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав:

– Юначе, кажу тобі, встань!

15. І мертвий підвівся, і почав говорити. Він віддав його матері. 16. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога й говорили:

– Великий пророк устав між нами. Бог навідався до народу свого.

Лк. 7, 11-16. «Юначе, кажу тобі, встань!»

Наважуючись на перший крок у будь-якій справі, нами перш за все керує віра, принаймні у власні сили чи в те, що буде хтось, хто зможе підтримати.

 Коли нам бракує впевненості, ми просимо про допомогу в тих, кому довіряємо. Кожен із нас у той чи інший момент у своєму житті переживає ситуації, коли найперше потребує певності, що не сам, що не залишений наодинці.

У найскладніші часи нам просто необхідно почути — „встань, і йди!“. І така потреба не завжди стосується фізичної немочі, а швидше моральної, коли спустошеність і ослабленість сильніші за тілесний будь-який біль.