Святе Письмо з розважанням на 24 листопада

До Солунян другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Сол. 277 зач.; 3, 6-18.

6. Браття, наказуємо вам в ім'я Господа нашого Ісуса Христа уникати кожного брата, який живе в ледарстві, не за переданням, що ви прийняли. 7. Самі бо знаєте, як треба нас наслідувати: ми бо не були ледачими між вами 8. і не їли ні в кого дармо хліба, але вдень і вночі тяжко та гірко працювали, щоб не бути тягарем нікому з вас. 9. Не щоб ми не мали на це права, але щоб дати вам зразок, як нас наслідувати. 10. Бо коли ми були у вас, ми вам наказували: як хто не хоче працювати, хай не їсть.

11. Бо чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві й не роблять нічого, лиш байдикують. 12. Таким наказуємо й велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно працювати і їсти хліб, що самі заробили. 13. Ви ж, брати, не втомлюйтеся добро чинити.

14. Коли хто не послухається нашого слова, що в цім листі, затавруйте такого й не приставайте з ним, щоб його засоромити. 15. Однак за ворога його не вважайте, лише наставте як брата.

16. Сам же Господь миру нехай дасть вам мир завжди й усяким способом. Господь – з усіма вами.

17. Привіт моєю, Павловою, рукою. Це знак у кожнім моїм посланні, так пишу.

18. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усіма вами.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 73 зач. 13, 31-35.

31. В той час приступили до Ісуса деякі фарисеї і сказали йому:

– Вийди і йди звідси, бо Ірод хоче тебе вбити.

32. Він сказав їм:

– Ідіть і скажіть тому лисові: ось виганяю бісів і зціляю сьогодні й завтра, третього ж дня скінчуся. 33. Однак сьогодні, завтра й ще наступного дня я мушу простувати далі, бо не годиться, щоб пророк загинув поза Єрусалимом.

34. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, мов квочка своїх курчат під крила, та ви не хотіли! 35. Ось лишається вам ваш дім. Кажу вам: не побачите мене, аж поки не настане день, коли скажете: благословен, що приходить в ім'я Господнє!

Луки 13, 35: «Благословен, що приходить в ім'я Господнє!»

Ім’я Господа – найперше, що промовляємо в тривозі. Його кличемо, коли в наше серце вселяється страх чи розпач. До Нього взиваємо, коли здається, що світ довкола валиться.

З іменем Бога ми  пов’язуємо всі наші найзаповітніші мрії. З Ним розпочинаємо найважливіші справи.

Господнє ім’я часто стає для нас пересторогою, коли можемо стати на непевну стежку.

Іменем Бога благословляємо. Йому дякуємо. Із Ним живемо…