Святе Письмо з розважанням на 28 березня

До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.

10. Ти, Господи, напочатку заснував землю,

і небеса діло рук твоїх.

11. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш;

усі, мов одежа, постаріються;

12. ти їх, неначе одежу, згорнеш,

і, немов одіж, вони зміняться.

Ти ж – той самий,

і літа твої не скінчаться.

13. До кого з ангелів він коли мовив:

Сідай праворуч мене,

доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу.

14. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?

1. Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. 2. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, 3. як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули.

Від Марка святого Євангелія читáння.

1. В той час, колй прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. 3. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. 4. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого:

– Сину, відпускаються тобі твої гріхи.

6. Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі:

7. – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?

8. Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них:

9. – Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10. Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – 11. кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.

12. Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.

Мр. 2, 1-12. «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»

Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа?

Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту. Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення.

Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими.

Владика Венедикт (Алексійчук)