Святе Письмо з розважанням на 30 березня

Псалом 87 Господи, Боже мого спасіння,* я вдень кличу, і вночі перед тобою скаржусь. Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!* Прихили своє вухо до мого благання. Душа бо моя наситилася горем,* і життя моє наблизилося до шеолу. Мене залічено до тих, що сходять у яму.* Я став як чоловік, що допомоги не має. Поміж мерцями моє ложе, немов убиті, що лежать у могилі,* що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї. Поклав ти мене в глибоку яму,* у темряву та безодню. Тяжить на мені твій гнів,* і всіма хвилями твоїми гнітиш мене. Ти віддалив від мене моїх друзів,* зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти. Очі мої знемоглися від печалі;* до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки. Хіба для мертвих робиш чуда?* Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити? Хіба звіщатимуть у могилі твою милість,* у пропасті глибокій − твою вірність? Хіба чуда твої в темряві будуть відомі,* і твоя ласка в землі забуття? Ось чому, Господи, до тебе я взиваю,* і моя молитва вранці йде тобі назустріч. Чому, Господи, відкинув ти мою душу,* чому ховаєш своє обличчя від мене? Я безталанний і конаю змалку,* я перебув страх твій − і умліваю. Твій палкий гнів пронісся наді мною,* твої страхіття мене погубили. Увесь час вони оточують мене, мов води,* усі разом мене обступили. Ти віддалив від мене товариша і друга,* а із знайомих у мене тільки темінь.

---

Зупинившись на хвилину, подумаймо, чого б ми ніколи не змогли відпустити у своєму житті, втрата чого була б найбільш болісною? Те, що спадає на думку першим - насправді найцінніше у нашому житті. Сенсом свого життя ми часто вважаємо когось іншого - коханих, батьків, дітей  або роботу, успіх, досягнення. Саме тому Бог іноді допускає, щоб ми втратили. Втратили, щоб здобути. Насамперед, розуміння того, що ніхто і ніщо, окрім Бога, не може бути центральним у нашому житті. Як повітря, вода і їжа - як би ми не хотіли, але без цього - не виживемо. Вчімося завжди спершу згадати про Бога і Йому присвятити своє життя.