Святе Письмо з розважаннями на 30 березня

Псалом 89

Господи, ти був нам пристановищем* по всі роди.

Перш, ніж постали гори і народилася земля і всесвіт,* від віку й до віку ти єси Бог.

Ти повертаєш людей у порох, кажучи:* Поверніться, сини людські.

Бо тисяча літ перед очима твоїми, мов день учорашній, що минув,* і мов нічна сторожа.

Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці,* мов та трава, що зеленіє.

Ранком квітне й зеленіє,* а ввечері – підтята висихає.

Бо гинемо від гніву твого,* і стривожились ми від обурення твого.

Поставив ти провини наші перед собою,* гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.

Бо всі наші дні никнуть від гніву твого;* літа наші минають, мов зітхання.

Дні віку нашого сімдесят років,* а як при силі – вісімдесят років;

І більшість із них – то труд і марність,* бо скоро линуть і ми зникаєм.

Хто знає силу гніву твого?* Хто бачив твоє обурення?

Навчи ж нас дні наші рахувати,* щоб ми дійшли до розуму доброго.

Повернися, Господи! – докіль?* – і змилуйся над слугами твоїми.

Насити нас уранці милістю твоєю,* щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.

Звесели нас мірою днів, за яких ти засмутив нас,* мірою літ, що в них ми зазнали горя.

Нехай виявиться твоїм слугам твоє діло,* і слава твоя − їхнім дітям.

І ласка Господа, Бога нашого, нехай буде над нами,* – і стверди діло рук наших; стверди його – діло рук наших!

Ранкове сонце, яке ми сьогодні зустріли – не належне, але справжній дар. Бог відкриває перед нами нову сторінку, дарує нові можливості.

Ми так звикли до світу комфорту, до всього тут і зараз, до того, що ми господарюємо над ситуаціями, що навіть не могли б припустити, що все те, що маємо, – подарунок.

Життя вічне, за яке перетерпів муки Спаситель – безумовний дар.

Життя земне з його багатствами ласк – не само собою зрозуміле.

Розплющуймо очі, щоби бачити Божу присутність повсюди і вуха – щоби чути Його слова! І дякувати! За усе, що маємо.