Ця історія трапилася у нашому храму декілька років тому, а саме у Страсну П’ятницю. У храмі вже була виставлена плащаниця для почитання. Люди підходили до померлого Христа і віддавали шану Ісусові, який віддав своє життя за кожного з нас.
У колонках, які були розміщенні всередині і ззовні храму, лунала Хресна Дорога братів-семінаристів. Також кожен, хто не мав можливості висповідатися, приходив до сповіді, де отримував відпущення гріхів і нове життя. Коли священик чекав наступну особу до сповіді, до захристії зайшла парафіянка і сказала, що до сповіді хоче прийти жінка, яка є в брудному одязі і від неї страшно чути алкоголем.
Незнайома жінка зі слізьми на очах розповідала про свої упадки. Після сповіді вона подякувала Богові за дар життя і сказала, що йшла покінчити життя самогубством, бо хотіла кинутись під поїзд. Але коли проходила повз церкву, то почула спів, який вселив у неї надію, тому вона і вирішила зайти до церкви, помолитись, а згодом і вилити свою душу перед Богом.
Страшно робиться на душі від усвідомлення того, що з нею сталося б, якби хтось із людей зробив їй зауваження за одяг чи за алкогольне сп’яніння. Напевно, цієї Божої дитини не було б вже серед живих.
Це великий урок для кожного з нас: чи то мирян, чи священиків. Ми повинні усвідомлювати, що кожне наше слово, кожен наш жест є на вагу життя. Не звертаймо уваги на зовнішній вигляд, одяг, а пам’ятаймо, що кожен із на є дитиною Божою, кожен є створений на образ і подобу Божу і кожен є храмом Святого Духа. Не робімо різких зауважень, не виявляймо нашого невдоволення, а просто запитаймо цієї людини: «Як я можу Вам послужити?».
І пам’ятаймо слова Христа: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт.25,40).
Мабуть, Господь вів цю жінку до церкви і оберігав її від зневажливих поглядів та висловлювань. Адже так легко зустріти “доброзичливих” людей, які дадуть “хорошу” пораду.
Великий урок!!!