В цей день мені не хочеться пригадувати тих, які поїхали за кордон для кращого життя чи на заробітки – мені хочеться думати про тих, які тут лишилися, часто за рахунок чогось більшого; не хочеться думати про тих, які при владі чи мають якісь посади – лише про тих, які щось роблять; не думати про тих, які марширують у Столиці – а тих, які сидять у окопах; не тих, яким добре живеться в Україні – а ті, які не знайшли тут щастя і не бачать перспектив у майбутньому; не тих, які можуть святкувати – а тих, кому з якихось причин не до свята; не тих, які є шляхетними, потрібними чи корисними – а про тих, які часто роблять зло чи є пасивними.
Бо Україна є різна, і ми усі, прагнучи чимось бути, по-різному це собі уявляємо. І хтось не хоче бачити поруч свого ближнього, бо воліє бути самотнім. А хтось прагне змін у своєму середовищі. Хтось вірить в Бога і вважає добро головною цінністю, а хтось відноситься байдуже і думає лише про себе. Хтось готовий віддати останні гроші для хворої дитини, а хтось купляє новий телевізор. І у цьому різноманітті і є Україна. Не така часто, як мені хочеться. І не така, як хочуть інші.
Бог не дозволив пролитися дуже багато крові тут у нас. В певній мірі вберіг нашу Країну від Війни. Ми можемо спокійно жити, ходити на роботу і не турбуватися про те, що там на Сході. Ми маємо свободу сумління і можемо писати петиції про те, щоб заборонили священикам ходити у рясі по вулицях.
Саме в такій Україні я народився і в такій виріс. В мене ніколи не було бажання їхати звідси. І сусіди, які пили і п’ють, ніколи не робили мені зауваження через голосну музику. Я знайшов тут багато добрих людей, які часто не були здібні до великих і шляхетних вчинків. І ось саме ця певна простота України мене завжди тішила. Саме в цьому я бачив те, що Вона – Богом бережена. Що тут кожний міг знайти своє місце під сонцем. І молодь з алкоголем і сигаретами, і дівчина, яка зробила аборт, і сектанти, які розповідають тобі про Ісуса.
Саме цей мир, спокій, якій не був так сильно порушений в Україні, став під загрозою, бо прийшли чужі, які почали нам розповідати як нам жити. І раніше я міг спокійно поїхати у Донецьк та Львів, бо усюди були свої.
Цього я найбільше не хочу, щоб на моїй рідній землі була якась сила, яка роз’єднувала б нас: релігія, національність, мова, соціальний стан чи стан здоров’я, раса чи колір шкіри, рівень культури чи стан духовності – щоб це все ніколи не було причиною для того, щоб хтось ставав “правий” і міг вказувати іншим, як їй треба чинити.
Щоб ми вміли пробачати і минуле не ставало для нас перепоною жити в мирі. Щоб любов і повага одне до одного були головною цінністю нашого життя. Хай в нас не працюють заводи, нехай ми не будемо попереду усією планети щодо технічного розвитку, але щоб заходячи до сусіднього двору ти не чув прокльони і загрози, а доброту і посмішку та можливу допомогу. Щоб люди не боялися одне одного і знову почали цвісти квітники у дворах.
І щоб саме ця доброта стала причиною того, щоб молодь перестала шукати неприємності для себе у алкоголі та наркотиках. Щоб підтримка і дружба замінили сигарети та перекури. Щоб не треба було кудись їздити, бо людина б знайшла добро тут.
Я хотів би написати свою “Утопію” про Україну. Але вона б нічого не мала спільного з націоналізмом чи навіть Церквою. Бо бути віруючим є безперечно важливо, але бути людиною є теж Божим даром. І якщо твоя віра не єднає тебе з братами, якщо через церковні справи ми не любимо одне одного, то я не думаю, що цього хотів Христос. Так, Він сказав: не мир Я приніс, а меч. Але навряд чи ці слова є закликом для того, щоб знущатися над іншими. Навпаки мені здається, що добро, яке має явити Церква і стане причиною боротьби, так як тепер сталося з нашою Державою, коли вона захтіла йти своїм шляхом, а комусь це не сподобалося.
Саме миру я прошу для своєї Держави, у якій прожив усе своє життя і ніколи не хтів звідси їхати. А тепер мені хочеться тут щось робити, тут жити і тут бути щасливим, разом з тими, кого я люблю. Миру, якій є дуже великою цінність і якій насправді є даром Бога. Бо ми усі різні і ніколи не досягнемо спільного порозуміння демократією чи культурою. Щоб цей мир, якій проголосили Ангели під час Народження Ісуса, огорнув Україну. І саме це Боже Благословіння зупинило війну, масові аборти і розлучення, тотальну нечистоту і корупцію. Про те, щоб більше людей почало щось робити, а не думати про те, що це має робити хтось інший. І причиною цієї української діяльності було доброго ближнього, якій би він не був, а не якісь відірвані від реального життя ідеї чи лозунги.
І так, як на виступах у садіку, я не радів з того які наші діти гарні і милі, а думав про те, що ось те треба виправити і це ще зробити. Так і в ці 25 років України я думаю про майбутнє. Про те, чого я хочу досягнути. Що я хочу зробити для інших. Саме в цій Державі, при такій владі і з цими людьми.
І як сказав сьогодні мій друг з АТО, якого я єдиного привітав з цим святом, що поруч є багато людей, які готові допомогти, то саме на це я і сподіваюся, що в цій боротьбі, праці, молитві, вченні я буду не сам.
Джерело: facebook.com/czekajuczij
