Кожен з нас розуміє Церкву по-своєму. Для когось вона є місцем, де перебуває Господь, місцем зустрічі із Ним, місцем зцілення і утішення. Однак є такі випадки, коли церкву сприймають як театр, магазин. Уявляють прилавки, з-під яких можна собі купити церковні треби, Святі Тайни. Такі прихожани (ті, що приходять тільки в разі необхідності) відразу ж питають ціну.
Це питання зачіпає за живе. Адже Святі Тайни не можна оцінити матеріально. Божа Ласка не продається, її не можна купити, ані продати, її уділяє сам Господь через руки священика. Перш за все, потрібно усвідомити важливість молитви і перебувати в стані Божої ласки, щоб гідно прийняти Святу Таїну і у ній зустрітися з Христом. Лише тоді, коли ми усвідомлюємо духовну величність молитви, ми можемо подякувати Богу через щиросердечну пожертву, усвідомлення якої має народитися у нашому серці.
Звичайно, що як і в сім’ї потрібні кошти, щоб утримувати дім, так само і храм потребує утримання, і утримується завдяки пожертвам парафіян. І знову ж таки ці пожертви є добровільними. Велику цінність має пожертва, яка виявляється через служіння своїм часом для добра парафії. Для прикладу, у вільний час прийти і покосити траву, поприбирати у храмі, на подвір’ї… І не тільки фізичною працею можна служити, але й талантами, а саме через їх реалізацію: створити сайт, розробити парафіяльний вісник, організувати церковний хор, дитячий хор, давати уроки з іноземних мов, відвідувати хворих, проводити цікаві заходи для дітей, організувати молодіжні спільноти, організовувати паломництва… Отже, поле діяльності велике і його потрібно засівати духовною працею і служінням для наших ближніх.
Важливо пам’ятати, що, служачи нашим ближнім, ми служимо самому Богу.
Парафіяльне життя є багатогранним і кожен з нас творить парафію і є її невід’ємною частинкою. Саме у нашому різноманітному служінні проявляється єдність. Як мозаїка складається з маленьких і різних кусочків, так і ми творимо церковну мозаїку, в центрі якої є Христос.
В парафіяльному житті ми повинні дбати, щоб в жодному разі, місце Христа не зайняли матеріальні речі чи людські амбіції, бо тоді Христос залишається із зв’язаними руками. Коли ж Христос буде на першому місце, тоді все буде на своїх місцях. Потрібно пам’ятати також про найбільшого ворога парафії, яким є наша байдужість. Приходимо в неділю до церкви і відразу втікаємо, не цікавлячись парафіяльним життям, або ж закриваємо вуха, вдаючи ніби нічого не чуємо. Сам Господь говорить, що того, хто літеплий, Він вивергне з уст своїх.
Любімо нашу церкву, бо нею є ми. Робімо добрі справи, бо їх ми робимо Христові, вірмо у краще майбутнє нашої парафії, бо по вірі буде нам дано. Хай завжди між нами перебуває Христос, який вчора, сьогодні, завтра той самий навіки.
Фото: xmagazin
Дякую, дуже актуально!